тирищенський замок. Стосовно подальших подій навколо Монастирища побутує кілька версій. Одна з них розповідає про наказ І. Богуна, за яким частина козаків перевдяглася в татарській одяг і вступила у бій. Водночас сам полковник разом з відбірною кіннотою обійшов польське військо і завдав удару з тилу. У поляків склалося враження, що на підмогу І. Богуну підійшов Б. Хмельницький з кримськотатарським військом. Під час хаотичного відступу переважну більшість жовнірів було знищено, а самого С. Чернецького — тяжко поранено. Літ.: Літопис Самовидця. — К., 1971; Величко С.В. Літопис. — К., 1991, т. 1.
В.В. Піскіжова.
МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА 1237–1241. На межі 12 і 13 ст. численні племена монгольських скотарів, що кочували на величезних просторах Сибіру і в Забайкаллі, утворили об'єднання племінних союзів — майбутню державу, яку 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингізхан. В історичні джерела її народ увійшов під ім'ям монголів або татар. З самого початку ця держава орієнтувалася на завоювання просторів Азії і Європи з метою створення світової імперії. Уже 1207 Чингізхан послав старшого сина Джучі підкорювати племена і народи, що жили на північ від р. Селенга (впадає в оз. Байкал) і в долині р. Іртиш. До складу майбутнього «улусу Джучі» були заздалегідь включені й землі Східної Європи. Персидський історик кінця 13 — поч. 14 ст. Рашид-ад-Дін, який спирався на невідомі нині монгольські і китайські джерела, повідомив, що Джучі за велінням Чингізхана повинен був вирушити з величезним військом завойовувати всі області Півночі. Серед цих областей була і земля «Рус». Але основні сили Чінгізхана надовго застрягли в Китаї та інших країнах Азії, які вони почали завойовувати. Лише наприкінці 2-го десятиліття 13 ст. монголи перейшли Волгу.
1237 кіннота під проводом онука Чінгізхана Батия вдерлася в державу болгар волзьких, а далі — в Північно-Східну Русь. На початку зими завойовники подолали південний рубіж і зупинилися на р. Онуза. Батий відправив посольство до рязанського князя Юрія Ігоровича з вимогою покори і сплати десятини. Зібрана князем рада одностайно постановила дати відсіч ворогові: рязанське військо зустрілося з монгольським поблизу південних кордонів князівства. Пам'ятка давньоруської літератури «Повесть о разореннии Рязани Батыем» повідомляє, що сильні полки татарські після запеклої січі ледве здолали рязанців. «Резвецы и удальцы рязанские», як піднесено називає руських витязів ця повість, мужньо зустріли в полі загарбників і майже всі склали голови, знищивши кілька тисяч ворогів.
Протягом зими 1237–38 монголо-татарське військо завоювало і сплюндрувало Владимиро-Суздальське князівство, Рязанське князівство та інші
