Статут ООН. Розбудова Наркомату закордонних справ УРСР, незважаючи на обмеженість його реальних повноважень у зовнішньополітичній сфері, надала юридичну базу для створення представництва республіки у впливовій міжнародній організації — ООН.
Літ.: Українська РСР на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів.
1944–1961. — К., 1963; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941–1945: В 3-х т. — К., 1969, т. 3; Гриневич В.А.
Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945) // УІЖ, 1995, № 3; Україна та Організація Об'єднаних Націй: 50 років співробітництва. — К., 1995; Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем. — К., 2006; Шевченко В.
Участь Дмитра Мануїльського у створенні та становленні Народного комісаріату закордонних справ (НКЗС) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. — К., 2007, вип. 93.
О.А. Іваненко.
НАТО, Організація Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization) — військово-політична організація. Створена відповідно до Вашингтонського договору 4 квітня 1949 північноамериканськими та західноєвропейськими державами. Головною метою альянсу є забезпечення колективної оборони держав-членів. Країнами-засновниками НАТО були: США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія. У 1952 до НАТО увійшли Греція і Туреччина, у 1955 — ФРН, у 1982 — Іспанія, у 1999 — Польща, Чехія, Угорщина. Чергове розширення альянсу відбулось у квітні 2004, коли до нього приєдналися Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Румунія. У квітні 2009 членство у НАТО набули Албанія та Хорватія. Станом на 1 січня 2010 членами альянсу є 28 держав.
Вищим органом управління всіма структурами НАТО є Рада глав держав членів Північноатлантичного альянсу. Рішення мають прийматись консенсусом. Періодично збираються ради міністрів оборони, працюють комітети начальників генеральних штабів, ради міністрів закордонних справ, комітети цивільної оборони. Крім виконавчої влади країн-членів НАТО, до атлантичного процесу на політичному рівні залучені й законодавці, які працюють у форматі Парламентської асамблеї НАТО.
Перші сорок років свого існування НАТО був активним суб'єктом «холодної війни». У середині 50-х рр. в альянсі були визначені основні напрямки співробітництва з оборонних питань, затверджена військова структура альянсу. Функції оперативного управління союзними військами здійснює верховний головнокомандуючий американськими військами в Європі. Європейські військові призначаються на посади головнокоман-
