Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/251

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

НЕЙЇСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919 підписаний між державами Антанти (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія, союзні з ними Бельгія, Греція, Китай, Куба, Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС), Польща, Португалія, Румунія, Сіам, Хіджаз, Чехословаччина) та Болгарією 27.11 в Нейї-сюр-Сені (передмістя Парижа). Набув чинності 9.08.1920. Є складовою т. зв. «версальської системи мирних угод». За договором від Болгарії відходила територія загальною площею понад 11 тис. км², що становило 11% її довоєнної території. Вона поступалася Румунії Південною Добруджею та частиною території з болгарським населенням, що передавалися їй за умовами Бухарестського мирного договору 1913. До КСХС відходило чотири округи на західному кордоні Болгарії, заселені болгарами, зокрема частина Македонії, Цариброд, Тимок, Босилеград. Частина Західної Фракії тимчасово передавалася під юрисдикцію країн Антанти. Згодом за умовами Севрського мирного договору 1920 відійшла до Греції. Таким чином Болгарія втрачала порт Дедегач і вихід до Егейського моря. Сума репарацій була встановлена у розмірі 2 млрд. 25 млн. золотих франків, що становило 25% усього довоєнного національного багатства Болгарії. Їх виплата мала здійснюватися протягом 37 років, починаючи з 1.07.1920. Болгарія також зобов'язувалася передати КСХС, Греції та Румунії 70 тис. голів худоби, 250 тис. тонн кам'яного вугілля. Болгарія мала ліквідувати обов'язкову військову повинність. Збройні сили не мали перевищувати 20 тис. військовослужбовців і комплектувалися за рахунок добровольців. Військово-морський флот скорочувався до 10 кораблів (4 міноносця та 6 військових катерів). Їй заборонялося мати підводні човни, морську авіацію, будь-які види важкого озброєння. Значну частину свого озброєння Болгарія мала передати країнам-переможницям. Контроль за виконанням Болгарією її зобов'язань покладався на Міжсоюзницьку комісію, яка засідала в Софії. Їй надавалися широкі повноваження, що дозволяли втручатися у внутрішні справи країни. Умови договору також передбачали «добровільне» переселення болгар із земель, які відходили до сусідніх держав, зокрема значна кількість македонських болгар переселилися до Болгарії, де вони поводилися надто активно. Договір суттєво погіршив міжнародне становище Болгарії навіть у порівнянні з тим, яким воно було після поразки у Другій Балканській війні. Упродовж 1920–1930 окремі положення договору були переглянуті, зокрема, 1940 Болгарії повернули Південну Добруджу. Нейїський договір втратив свою дію з початком Другої світової війни.

Літ.: Гренвилл Дж. История XX века. — М., 1999; Дипломатический словарь. — М., 1985, т. 3.; Горохов В.Н. История международных отношений 1918–1939. — М., 2004; Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. — К., 1995; История дипломатии. — М., 1945, т. 3; Ключников Ю.В., Сабанина А.В. Мир в Нейи. — М., 1926; Кредер А.А.