Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/260

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Германські племена в 3–5 ст. відіграли важливу роль у падінні Західної Римської імперії. 843 у Вердені онуки Карла Великого поділили Франкську імперію. За династії Штауфенів (1138–1254), яка вела боротьбу за створення «Священної Римської імперії німецької нації», розширювались феодальні привілеї князів, а королівська влада зрештою втратила спадковий характер.

1356 імператор Карл ІУ був обраний колегією курфюрстів.

У 12–13 ст., поки імператори займались упокоренням багатих італійських міст, північнонімецькі князі проводили політику «тиску на схід». Відбувався процес колонізації слов'янських земель. 1237 був заснований Берлін.

Знаряддям колонізації стали лицарські ордени, зокрема Тевтонський.

Німецькі міста балтійського узбережжя 1356 створили торговельний союз Ганза, який до 15 ст. мав факторію у Новгороді. Після Грюнвальдської битви 1410, в якій брали участь загони із західноукраїнських земель, слов'янські народи спромоглися відстояти право на самостійний розвиток.

Реформація та селянська війна (1525) стали поворотними моментами німецької історії. 1555 за Аугсбургським миром німецькі землі були поділені на католицькі (Південь) та протестантські (Північ) — за принципом «чия влада, того і віра». В умовах Контрреформації, проявом якої стала загальноєвропейська Тридцятирічна війна початку 17 ст., за положеннями Вестфальського миру 1648 було закріплено роздробленість Німеччини.

Завдання досягнення національної єдності стало ключовим у новій та новітній історії країни. На цю роль претендувала Пруссія. Після революції 1848–1849 канцлер О.Бісмарк взяв курс на об'єднання Німеччини «кров'ю та залізом» навколо Пруссії, але без участі Австрії. Після перемоги у війні з Францією 18 січня 1871 було проголошено створення Німецької імперії на чолі з кайзером Вільгельмом І. «Другий Рейх» об'єднав території, заселені німцями, включно зі Східною Пруссією, Ельзасом та Лотарингією, Сілезією. Досягнення національної єдності сприяло бурхливому розвитку економіки. Зміна соціальної структури населення стимулювала виникнення першої робітничої соціал-демократичної партії (1890). Водночас націоналістичні кола, об'єднані навколо Пангерманського союзу, виступали за участь Німецької імперії у глобальній колоніальній політиці, що зіштовхувало країну до протистояння проти Великої Британії, Франції та Росії.

Поразка Німеччини в Першій світовій війні (1914–1918) спричинила народження Веймарської республіки (1920–1933) — країни, де в умовах економічної нестабільності націонал-соціалісти під час «пивного путчу» 1923 вперше заявили про свої наміри прийти до влади. У 1933–1945 в Н.

існувала нацистська диктатура на чолі з А. Гітлером, який поставив за мету встановлення глобального панування арійської раси. У Другій світовій війні (1939–1945) «Третій рейх» зазнав поразки від сил Об'єднаних Націй.

З початком «холодної війни» Н. була поділена на зони окупації. За Конституцією 23 травня 1949 було проголошено створення ФРН. 7 жовтня