Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/272

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

впливом про світницьких ідей відбулась Французька революція 1789, унаслідок якої в Європі утвердилися поняття нації, національної культури, народовладдя, прав людини та громадянина. Європейські революційні рухи першої половини 19 ст., що розвивалися під гаслами боротьби за демократизацію суспільно-політичного життя, розв'язання економічних і соціальних проблем, національне об'єднання чи визволення з-під влади іноземних держав, наслідували принципи Французької революції 1789.

Упродовж 19 ст. на політичній карті Європи з'явилися нові держави — Греція (1830), Бельгія (1830), Румунія (1861), об'єднані Італія (1870) та Німеччина (1871). У більшості європейських країн до кінця 19 ст. було встановлено політичні режими, що характеризувалися поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки. У ХІХ — на поч. ХХ ст. було здійснено важливі суспільно-політичні перетворення, зокрема, розроблено законодавство, що регулювало умови праці робітників, запроваджено страхування на випадок хвороби, каліцтва, старості тощо.

Характерною рисою економічного розвитку Європи 19 ст. став промисловий переворот, що означав перехід до фабрично-заводського типу виробництва з використанням парових двигунів. Стартувавши у Великій Британії (1770–1830), процес формування машинної індустрії, вдосконалення технічного оснащення промислового виробництва та зростання його обсягів поширився на інші європейські держави. Індустріалізація супроводжувалась активізацією конкуренції між провідними промисловими країнами та колоніального суперництва на ґрунті пошуку нових ринків збуту товарів і об'єктів вкладення капіталу. В змаганнях між великими державами за європейське та світове лідерство зросло значення воєнної могутності, набула поширення гонка озброєнь. Наслідком загострення боротьби за економічні та політичні сфери впливу в умовах зміцнення взаємозалежності між країнами стала Перша світова війна (1914–1918), з якою у вітчизняній історіографії пов'язується завершення нового часу.

У сучасній українській історіографії триває процес створення концепції історії України, яка враховувала би специфіку її розвитку в контексті світового історичного процесу. До періодизації всесвітньої історії зверталися у своїх працях і лекційних курсах представники історичної науки України 19 — поч. 20 ст. Зокрема, М. Лунін 1835 прочитав у Харківському університеті пробну лекцію на тему «Переход средней истории к новой и значение сей последней», що була опублікована в «Журнале Министерства Народного Просвещения». Початок нового часу він датував кінцем 15 ст. і пов'язував із занепадом феодальних відносин, послабленням впливу римокатолицької церкви, завоюванням Константинополя османами 1453, винайденням книгодрукування, створенням вогнепальної зброї і постійних військ.

Характерною рисою нової історії Лунін вважав поширення європейської цивілізації далеко за межі Європи, що стало можливим унаслідок віднай-