дення морського шляху до Індії через Атлантичний океан та відкриття Америки.
Ознакою як притаманного народницькій історіографії 19 ст. поділу вітчизняної історії на княжу добу, польсько-литовську добу, козацьку добу й добу національного відродження, так і періодизації, розробленої радянськими істориками на базі формаційної концепції, є відокремлення України від загальноєвропейського історичного контексту. Задля подолання провінційності інтерпретації вітчизняної історії І. Лисяк-Рудницький запропонував застосовувати до України загальноприйнятий поділ історії Європи на античну, середньовічну й нову з деякими поправками. На його думку, в українській історії завершення періоду середньовіччя знаменувала собою Люблінська унія 1569.
Сучасній вітчизняній історичній науці притаманні зрушення в напрямку подолання вироблених марксистсько-ленінською історіографією штампів в оцінці Люблінської унії виключно як знаряддя польських феодалів у загарбанні українських земель. Після укладення унії у межах однієї держави — Речі Посполитої — опинилися Наддніпрянщина, Волинь, Поділля, Галичина, Холмщина, і як наслідок, було створено умови для культурної консолідації українства, його виокремлення з руського загалу. Загальноєвропейські явища Н.і. — гуманізм, Відродження, Реформація, Контрреформація — знайшли відображення в духовному житті України. На українських землях поширювались ідеї гуситів, лютеран, кальвіністів та ін. Вплив реформаційної ідеї щодо вільного перекладу Святого Письма та права віруючих самостійно вивчати біблійні тексти зумовив поширення їх перекладів руською (староукраїнською) мовою. Посиленню європейських цивілізаційних впливів в Україні сприяла традиція здобуття українськими студентами освіти в університетах Італії, Німеччини, Австрії, Франції, Швейцарії та інших країн. Визначальною рисою культурного поступу України за литовсько-польської доби став синтез греко-слов'янських та латинських традицій, що знайшов втілення в діяльності Острозької колегії, братських шкіл, Київського колегіуму (академії). Розвиток української культури 17–18 ст. пов'язаний з утвердженням у ній стилю бароко, поєднанням духовних традицій латинської і православної Європи.
Предметом дискусій сучасних вітчизняних дослідників Н.і. є трактування подій в Україні 17 ст., що призвели до кардинальних змін геополітичної ситуації в Європі, створення Української козацько-гетьманської держави та формування загальноукраїнської національної ідеї. Історики висувають різні версії їх визначення: національно-визвольна війна 1648–1657, Козацька революція 1648–1657, Українська національна революція 1648–1676 (типологічно близька до Нідерландської 1566–1609) тощо.
Унаслідок укладення Переяславської угоди 1654 Україна перейшла до сфери впливу Московської держави, у межах якої вона відіграла роль
