Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/274

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

провідника європейських цивілізаційних впливів. Українці зробили вагомий внесок у розбудову Російської імперії. Діяльність С. Яворського на посаді протектора Слов'яно-греко-латинської академії сприяла її перетворенню на навчальний заклад європейського рівня. С. Яворський став президентом, а Ф. Прокопович — віце-президентом створеного Петром І Священного Синоду (1721), де переважало українське духівництво. Значна кількість українців обіймали в Росії високі державні посади, засновували навчальні заклади, працювали на науковій ниві, збагачували своєю творчістю російську літературу, театр, живопис, скульптуру, архітектуру. Завдяки Д. Бортнянському, М. Березовському, А. Веделю відбулося становлення російського музичного мистецтва. Першим ректором Санкт-Петербурзького університету був М. Балудянський.

Поетапне обмеження суверенітету Гетьманщини закінчилося скасуванням її автономії 1764. Після російсько-турецької війни 1768–1774 було зруйновано Запорозьку Січ (1775). 1781 замість притаманного Гетьманщині адміністративно-територіального поділу на полки було введено загальноросійський губернський устрій. 1783 запроваджено кріпацтво. Унаслідок поділів Польщі (1772, 1793, 1795) українські землі, що входили до її складу, були розділені між різними державами — Російською та Австрійською.

Під впливом ідеології Просвітництва, Романтизму, суспільно-політичних ідей Французької революції 1789 центрально-східноєвропейський регіон охопила хвиля зростання національної самосвідомості. Складовою цього процесу була Україна, де впродовж 19 — початку 20 ст. посилився інтерес інтелігенції до вивчення фольклору, етнографії та історії українського народу, відбулося становлення національного політичного руху, поглиблення національно-культурної інтеграції східних та західних українців.

Літ.: Rethinking Ukrainian History / Ed. I.L. Rudnytsky, J.-P. Himka. — Edmonton, 1985; Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (ХІV– XVIII ст.) // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. — Львів, 1991, т. ссххіі; Ерин М.Е. та ін. О периодизации новой и новейшей истории в свете современных трактовок // Новая и новейшая история, 1993, № 4; Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська старовина, 1993, № 3; Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994, т. 1; Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. — К., 1996; Віднянський С.В. Програма кандидатського іспиту зі спеціальності «Всесвітня історія». — К., 1999; Таран Л.В. Методичний посібник. Матеріали для вивчення країнознавства — Англія, Франція, Німеччина, США. Період нової історії. — Ужгород, 1999; Большаков В.П., Завершинский К.Ф.

Своеобразие культуры Нового времени в её развитии от Ренессанса до наших дней. — Великий Новгород, 2000; Павленко Ю. Історія світової цивілізації. — К., 2000; Историческая наука в ХХ в.: Историография истории Нового и Новейшего времени стран Европы и Америки. — М., 2002;