Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/279

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Другий підперіод у соціальній та економічній сферах характеризується: повоєнним економічним піднесенням (зокрема у Європі, завдяки «плану Маршалла»), циклічністю економічного розвитку та переходом в умовах нової фази науково-технічної революції від регульованого ринкового господарства — «демократичного соціалізму» лейбористів, неокейнсіанства в умовах 1960-х рр. («Нові рубежі» Дж. Кеннеді, «дирижизм» Ш. де Голля) — до політики неоконсерватизму та монетаризму 2-ї пол. 1970–80-х рр. (тетчеризм, рейганоміка тощо) і перемоги ринкових відносин. 2-а пол. 20 ст. супроводжувалася також становленням постіндустріального суспільства в розвинутих країнах світу, розширенням та поглибленням інтеграційних процесів (транснаціональні корпорації, Євровугілля, Євроатом, Євросталь, ЄЕС, згодом — Європейський Союз, Рада економічної взаємодопомоги, ЛАЕС, НАФТА, АСЕАН, ОПЕК та ін.), зростанням чисельності населення світу та його добробуту в провідних країнах. Остання фаза науково-технічної революції супроводжується завоюванням навколоземного простору, а також техногенними катастрофами (забруднення річок, світового океану, парниковий ефект, Чорнобильська катастрофа 1986 тощо). У політичній сфері 2-а пол. 20 ст. характеризується процесами повоєнного переоблаштування світу внаслідок перемоги антигітлерівської коаліції над державами осі «Рим–Берлін–Токіо» та їхніми сателітами (Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин), заснуванням ООН як міжнародного арбітра, що мав відвернути можливість виникнення нової світової воєнної катастрофи, експансією СРСР в країни Центральної й Південно-Східної Азії та утворенням т. зв. світової системи соціалізму, розв'язанням «холодної війни» в умовах утворення політичних блоків НАТО, ОВД, СЕНТО, СЕАТО, ядерного протиборства та військово-технологічного протистояння між СРСР та США, а згодом — між блоками НАТО й ОВД, що супроводжувалося локальними конфліктами (Берлінські кризи, Корейська війна, В'єтнамська війна, конфлікти в Індокитаї, Карибська криза, близькосхідні кризи, трайбалістські та політичні перевороти в колишніх африканських колоніях, афганська інтервенція), відлигою міжнародної напруженості (поч. 1960-х, серед. 1970-х, 2-а пол. 1980-х рр.), кризою та падінням комуністичних режимів, розпадом т. зв. світової системи соціалізму й крахом СРСР і становленням сучасної демократії як наслідку закінчення «холодної війни», проявом її рецидивів, а також новими локальними конфліктами (югославські події, близькосхідні зіткнення) і активізацією міжнародних зусиль щодо збереження миру.

Характеристика новітнього періоду в історії людства була б неповною без зазначення таких явищ, як революції та міжнародний тероризм, а також перевороти, у т.ч. й військові, у державах, яким бракувало розвинутих стабільних демократичних традицій. Найбільше революційних виступів припадає на Росію (революція 1905–1907, Лютнева революція, Жовтневий