релігією імперії Хань було проголошенно конфуціанство. У часи цієї імперії завершилося формування державно-політичної доктрини китаєцентризму.
У період 9–23 н.е. владу в К. захопив колишній перший міністр ханського уряду Ван Ман, оголосивши себе засновником «Нової» (Сінь) династії.
Однак у результаті повстання «червонобрових» новий імператор був убитий і престол повернувся до династії Хань. Після народної війни «жовтих пов'язок» (184–205) імперія Хань розпалася на три держави. Нове об'єднання країни завершив 280 імператор Сима Янь з династії Цзін (265–420).
Внаслідок внутрішніх протиріч і агресії войовничих сусідів імперія Цзінь 316 втратила контроль над долиною Хуанхе й розпалася на дві частини. 589 вже династія Суй об'єднала К., на зміну якої прийшла династія Тан (618– 907); ії засновником став Лі Юань. Виснажена тривалим повстанням, династія Тан 907 припинила своє існування, а в К. на півстоліття запанувала воєнно-політична анархія. Після військового перевороту Чжао Куань'інь проголосив себе імператором династії Сун (960–1279). 1279 весь К. був завойований монголами. 1368 в результаті всенародного повстання монголи були вигнані з К., і престол обійняла китайська династія Мін (1368–1644).
Її засновник Чжу Юаньчжан був вихідцем із селян, який набув статусу національного лідера у процесі антимонгольської боротьби. На кінець правління династії Мін спалахнула селянська війна 1628–1645. Для її придушення було покликано на допомогу маньчжурських правителів, які встановили своє панування в К. Манчжурська династія Цин правила в країні протягом 1644–1911.
У середині 19 ст. К. став об'єктом агресії з боку провідних індустріальних держав, які нав'язали кабальні політичні договори. США, Англія, Франція допомогли цинам придушити найбільше в історії К. антиманьчжурське повстання тайпінів (1850–1864). В останню третину 19 ст. у країні почав активно розвиватися капіталізм. Водночас посилилась експансія іноземних держав, що знайшла прояв у відкритому вторгненні в К. під час придушення народного повстання іхетуанів (1899–1901). У політичному і економічному плані на кінець 19 ст. великі держави завершили остаточний поділ К. на сфери впливу. На поч. 20 ст. К. практично перетворився у напівколонію.
В країні розгорнувся визвольний рух під керівництвом Сунь Ятсена.
Сіньхайська революція (1911–1913) призвела до падіння Циньської династії.
1925 під керівництвом Комуністичної партії Китаю почалась національна революція, яка 1927 закінчилась поразкою і встановленням влади Ґоміньдану (Національна партія на чолі з Чан Кайші). Рештки революційних військ відступили в гірські райони, де були створені опорні бази. 1931 Японія захопила Північно-Східний Китай, а 1937 здійснила спробу загарбання всієї країни, що зустріло рішучий опір з боку китайського народу. Розгром 1945 японської Квантунської армії та звільнення Радянською Армією ПівнічноСхідного Китаю стимулювали в країні революційну боротьбу, що переросла
