17 ст. у Франції у період абсолютизму, коли став офіційною естетичною доктриною, та за доби Просвітництва. Базувався на ідеї сильної державної влади освіченого монарха. Вперше канонічні правила К. щодо єдності місця, часу й дії у драмі було офіційно затверджено 1638 в «Думці французької Академії щодо трагікомедії (П. Корнеля) «Сід». У вироблення засад К. вагомий внесок зробила французька Академія живопису і скульптури.
Характерною рисою К. є поділ мистецьких жанрів на вищі (у літературі — ода, трагедія, епопея; в живописі — історичний, релігійний, міфологічний жанри) та нижчі (у літературі — комедія, сатира, байка; у живописі — пейзаж, натюрморт, портрет). Канони просвітницького К. визначив Н. Буало в поемі «Поетичне мистецтво» (1674).
У французькій літературі К. знайшов втілення в трагедіях П. Корнеля й Ж. Расіна, комедіях Ж.-Б. Мольєра, байках Ж. Лафонтена, трагедіях Вольтера, прозі Ф. Ларошфуко, Ж. Лабрюйера. У німецькій літературі 2-ї пол.
18 ст. виник т.зв. веймарський К., представлений творчістю Й.-В. Гете, Й.-Ф. Шіллера. Теоретиком К. у живописі 17 ст. був Н. Пуссен. Архітектура К. вирізняється монументальністю, симетрією об'ємно-планувальних рішень, симетрично-осьовою композицією, широким застосуванням ордеру, строгістю форм, стриманістю декору. Одним із найяскравіших прикладів поєднання елементів К. й бароко в палацово-парковому мистецтві стала резиденція французьких королів Версаль (1661–1708, архіт. Л. Лево, Ж. Ардуен-Мансар). За правління Наполеона І у Франції виник стиль ампір, що являв собою завершальний період у розвитку К. У театральному мистецтві К. позначений помпезністю й статичністю спектаклів, розміреним читанням віршів. Канони К. в музиці знайшли відображення у творчості представників Віденської класичної школи — композиторів Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена. В Україні К. набув поширення наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. Відповідно до його засад забудовувалися міста Київ, Чернігів, Полтава, Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Катеринослав, Одеса, Севастополь та ін. До найвизначніших зразків української палацово-садибної архітектури К. належать маєток П. Румянцева-Задунайського в с. Качанівці на Чернігівщині (70-ті рр. 18 ст., архіт. М. Мосципанов), маєток Шидловського в с. Мерчику на Харківщині (1776–1778, архіт. П. Ярославський), палац М. Камбурлея в с. Хотині на Сумщині (кінець 18 ст., архіт. Дж. Кваренгі), маєток графа Завадовського в с. Ляличах на Брянщині (1797, архіт. Дж. Кваренгі), палац К. Розумовського в м. Батурині на Чернігівщині (1799–1803, архіт. Ч. Камерон), маєток П. Галагана в с. Сокиринцях на Чернігівщині (1829, архіт.
П. Дубровський). У Києві утвердженню К. сприяв архіт. А. Меленський, під керівництвом якого здійснювалася відбудова Подолу після пожежі 1811.
У стилі К. створювалися парки «Софіївка» в м. Умані (1796–1805), «Олександрія» в м. Білій Церкві (1797–1829), Контрактовий будинок у Києві
