походження папської влади та ін.). За рішенням собору Я. Гуса було спалено 6 червня 1415, а Ієроніма — 30 травня 1416 (страта Я. Гуса спричинила розгортання національно-визвольного гуситського руху в Чехії). На соборі було усунуто трьох пап — Григорія ХII (1406–15), Іоанна ХХIII (1410–15, антипапа) і Бенедикта ХIII (1394–1423, антипапа, не визнав рішення собору), обрано нового папу Мартина V (1417–31). Для протидії необмеженій владі пап ухвалено рішення періодично скликати собори, яким мала належати верховна влада, проте це положення не було реалізоване.
У роботі собору взяв участь київський митрополит Григорій (Цамблак).
Його перебування в Констанці історики пов'язують з політикою великого князя литовського Вітовта щодо православної церкви на українських та білоруських землях, спрямованою на підтримку руху за унію з католицькою церквою. Відомі два тексти промови Григорія, один з них — латиною (він був виголошений 25 лютого 1418 чеським теологом Маврикієм Рвачкою перед папою Мартином V), другий — церковнослов'янською мовою.
Митрополит виступав за єдність церкви, чистоту догматів християнства, пропонував скликати собор для вирішення спірних проблем, але обійшов питання про підпорядкування православної церкви Папі Римському.
Літ.: Пресняков А.Е. Лекции по русской истории, т. 2, вып. 1: Западная Русь и Литовско-Русское государство. — М., 1939; Пелешенко Ю.В.
Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця ХIV — початку ХVI ст. Додатки. — К., 1990.
О.М. Дзюба.
КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ. Історія розвитку конституціоналізму в Австрії бере свій початок від серед. 19 ст. і була пов'язана з тогочасними революційними подіями в Європі. Віденське березневе повстання 1848 та посилення національно-демократичного руху спричинили падіння режиму канцлера К. Меттерніха і змусили імператора Фердинанда I Габсбурга (1835–48) пообіцяти населенню широкі демократичні перетворення.
25 квітня 1848 було оприлюднено проект конституції, підготовлений комісією на чолі з міністром внутрішніх справ Ф.-К. Піллерсдорфом.
У ньому Австрійська імперія проголошувалася конституційною монархією.
Разом з тим було підтверджено єдність і неподільність імперії, без Угорщини й італійських територій. Мова йшла про створення в країні двопалатного парламенту — рейхсрату, його нижня палата повністю обиралася населенням, а верхня — частково призначалася цісарем (імператором) і частково обиралася родовитою аристократією. Закони мали набирати сили після затвердження обома палатами та цісарем. Цісар зберігав за собою всю повноту виконавчої влади й командував військом. Кожному народові імперії було обіцяно непорушність його народності та мови. Визнавалися свобода
