Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

депутатів було заарештовано. За дарованою згори новою конституцією влада знову зосереджувалася в руках цісаря. Усі нації урівнювалися в загальному підпорядкуванні центральній владі. Створювався двопалатний парламент, в якому нижня палата обиралася населенням, а верхня потрапляла під контроль великих землевласників. Передбачалася парламентська відповідальність міністрів. Проголошувалися скасування кріпацтва, свобода віросповідання та деякі інші громадянські й політичні права. Кожен із 14 коронних країв у складі Австрійської імперії отримував право на свою конституцію та представницькі установи.

Для Галичини, яка включала і Буковину, крайову конституцію було надано цісарським патентом 29 вересня 1850. Вона проголошувала, зокрема, що поляки й руські (тобто українці), а також інші народності, які проживають у коронному краї, є рівними в управлінні і кожен народ має непорушне право на збереження й розвиток своєї народності та мови.

Проте лише деякі положення імперської і крайових конституцій були впроваджені в життя. Перемоги в Ломбардії в ході австро-італійської війни 1848–49, придушення угорського повстання 1848–49 російськими військами призвели до реставрації старого абсолютистського порядку управління, скасування 31 груд. 1851 Конституції 1849 «як такої, що не відповідає умовам австрійської імперії». Водночас були скасовані всі крайові конституції і представницькі установи.

Чергової кризи австрійський абсолютизм зазнав після поразки в австроітало-французької війні 1859 і втрати Ломбардії на користь Сардинського королівства. Загострення ситуації в імперії змусило уряд О. Баха піти у відставку, міністром внутрішніх справ було призначено поляка графа А. Голуховського, колишнього намісника Галичини. Саме він став фактичним натхненником ухвалення 20 жовтня 1860 імператорського диплома, яким встановлювався «постійний і незмінний Основний державний закон». Нова Конституція проголосила федералізацію Австрії і передачу управління національними землями сеймам, які отримували широкі права у внутрішньому житті. Особливо широкі повноваження, включно з правом законодавчої ініціативи, дістали Угорські національні збори. Загальнодержавне управління покладалося на цісаря і рейхсрат у складі 100 членів, що призначалися цісарем з 300 кандидатів, обраних сеймами.

Політичні ускладнення змусили Відень посилити центральну владу і доповнити «незмінний диплом» 1860 імператорським патентом від 26 лютого 1861, разом вони склали оновлену Конституцію. Права регіональних сеймів були помітно обмежені, а повноваження імперського рейхсрату істотно розширені. Останній відтепер формувався не за національнотериторіальним, а за становим принципом і складався з палати панів (призначалися імператором) і палати депутатів (обиралися сеймами). «Вузький» рейхсрат скликався без представників Угорщини, а «широкий» —