з ними. За цією конституцією Галичина отримала автономію з власним сеймом, а Буковина — статус коронного краю з титулом воєводства і власні органи самоуправління.
Оновлена конституція викликала невдоволення і протест в Угорщині (її представники вимагали повернення до конституції 1849), а згодом — у чеських і польських політичних колах. Деякі депутати почали залишати рейхсрат, врешті-решт, це призвело до паралічу його роботи, що сприяло відновленню абсолютизму без «парламентських прикрас». Цісарським патентом від 20 вересня 1865 дія Конституції була призупинена.
Наступний конституційний розвиток був пов'язаний з поразкою Австрії в австро-прусській війні 1866, що змусило владу до компромісу з угорцями.
Упродовж березня–червня 1867 умови компромісу були погоджені, офіційно схвалені австрійським рейхсратом та угорським сеймом. Остаточно угода була юридично оформлена 21 грудня 1867 (вона поновлювалася щодесять років). Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію (наприкінці 1868 Франц-Йосиф I Габсбург повелів назвати державу АвстроУгорщиною, а себе — іменувати цісарем Австрії і апостоличним королем Угорщини). Річка Лейта (слов'ян. — Літава; нині р. Лайта, бас. Дунаю) розмежувала дві частини держави Габсбургів, що мали окремі уряди й парламенти. До Ціслейтанії (офіційно «Королівства і землі, представлені в Імператорській раді») належали Альпійські землі (Нижня і Верхня Австрія, Зальцбург, Тіроль, Форарльберг, Штирія, Каринтія), терени на Адріатиці (Крайна, Істрія, Трієст, Далмація), Землі корони св. Вацлава (Богемія, Моравія, Австрійс. Силезія), Королівство Галіції і Лодомерії (з центром у Львові і теренами до Кракова включно), Герцогство Галіція. По той бік Літави розташовувалось Угорське королівство (Землі корони св. Іштвана, куди входили також Закарпатська Україна, Трансильванія, Банат і Воєводина, автономне Триєдине королівство Хорватії та порт Фіуме.
8 червня 1867 цісар Франц-Йосиф I коронувався в м. Буда (від 1873 — у складі м. Будапешт) на короля Угорщини. Державний апарат був окремий для Ціслейтанії й Угорщини, проте вони мали 3 спільні міністерства: військове, закордонних справ і фінансів. Для обговорення загальнодержавних справ було створено спеціальний орган із двох делегацій (60 осіб від австрійського і 60 від угорського парламенту), засідання яких скликалися щороку цісарем почергово у Відні та Будапешті. Відтоді в Австрії відновлювалася дія Конституції 1860–61 зі змінами, які були внесені 5-ма новими конституційними законами, ухваленими 21 грудня 1867: про імперське представництво; про загальні права громадян; про урядову і виконавчу владу; про судову владу; про імператорський сан. Натомість Угорщина жила за власною конституцією 1848.
Нова конституція, частиною якої став закон про компроміс, розширила законодавчі та інші повноваження парламенту, хоча й надала цісарю право
