Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/87

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Конституція проголошувала Польську республіку, визнавала народ, у розумінні спільноти всіх громадян, джерелом і носієм верховної влади.

Закладалась гармонійна співпраця тріади владних структур: законодавча — сейм і сенат (Національні збори), виконавча — президент і уряд, судова — незалежні суди, між якими розподілялися компетенції. Каденція парламенту (444 депутати сейму та 111 сенату) тривала 5 років. Право законодавчої ініціативи належало уряду та сейму. Роль сенату обмежувалась можливістю внесення поправок до приватних актів, що ухвалив сейм, які останній при повторному розгляді міг відкинути більшістю голосів. Закони, що прийняли сейм і сенат, підписував президент і давав розпорядження про їх оголошення — публікацію у «Віснику законів Речіпосполитої». Притягнення до парламентської та конституційної відповідальності членів кабінету було повноваженням тільки сейму. Обидві палати мали право депутатських запитів. Парламент мав право вносити зміни до конституції й здійснювати її перегляд кожні 25 років.

Президент, котрого обирали на 7 років Національні збори, очолював органи виконавчої влади і представляв державу в міжнародних стосунках.

У випадку необхідності його заступав маршалок сейму. Президент не відповідав за свої урядові дії «ні парламентарно, ні цивільно» . Натомість міг бути притягнутий до конституційної відповідальності за чітко визначені злочини: зраду країни, порушення конституції чи кримінал. Постанову про притягнення Президента Речіпосполитої до відповідальності приймав сейм більшістю 3/5 голосів за присутності принаймні половини передбаченої законом кількості депутатів.

Основний закон передбачав поділ держави на воєводства, повіти, міські та сільські ґміни, що були одночасно одиницями територіального самоврядування. До їх компетенцій належали економічні, культурні, організаційні функції. Крім територіального, передбачали економічне самоврядування, у вигляді промислових, ремісничих, рільничих, торговельних, палат найманої праці та інших, об'єднаних у Вищу господарчу палату, що мала співпрацювати з державною владою у керуванні економічним життям та з парламентом — у прийнятті законів щодо господарчих справ.

Судова система будувалася на принципі незалежності від законодавчої та виконавчої влад. Конституція регулювала обов'язки і права громадян, гарантувала демократичні свободи. Основний закон також проголошував охорону національних, етнічних, релігійних меншин, забезпечуючи їм певні свободи. Кожному громадянинові належало право зберегти свою національність та культивувати мову й національні особливості (ст. 109). Національні свободи мали ґарантувати: право нацменшин на створення власних автономних зв'язків у межах загального самоврядування, відкривати школи, виховні, суспільні й доброчинні заклади, користуватися в них своєю мовою й дотримуватися релігійних норм (ст. 110).