фесійного панування титульної румунської нації над національними меншинами, центру над регіонами, столиці над провінціями.
За часів королівської диктатури Карола II та військово-фашистського режиму маршала І. Антонеску 27 лютого 1938 була схвалена нова, більш консервативна конституція, згідно з якою, наприклад, по всій території Румунії суворо заборонялося використання будь-якої іншої мови, крім румунської.
Літ.: История Румынии. — М., 1971; Буковина: історичний нарис. — Чернівці, 1998; Аза Л.О., Попок А.А., Швачка О.В. Українці Румунії: Сучасний стан та перспективи етнокультурного розвитку. — К., 1999; Рендюк Т.Г. Українці Румунії: національно-культурне життя та взаємовідносини з владою. — К., 2010;
С.В. Віднянський.
КОНСТИТУЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, однієї із суверенних держав, що утворилися на теренах колишньої Австро-Угорської монархії після її розпаду 1918, була ухвалена Тимчасовими національними зборами ЧСР 29 лютого 1920 під назвою «Конституційна Грамота» і набула чинності 6 березня того ж року. Вона визначала основні засади функціонування політичної системи Чехословаччини, зокрема закріпила парламентський лад у країні на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Законодавча влада належала двопалатному парламенту — Національним Зборам у складі палати депутатів (300 членів, що обиралися на 6 років і були відповідальні перед політичними партіями, що їх висували) і сенату (150 членів, що обиралися на 8 років), який обирався на основі загального, рівного, таємного й пропорційного виборчого права. Виконавча влада була поділена між урядом (Радою міністрів) і главою держави — президентом, який обирався обома палатами Національних Зборів строком на 7 років і міг бути обраним вдруге поспіль. Судова влада здійснювалася незалежними судами на чолі з Верховним судом. К.Ч.Р. визначала республіканську форму правління, єдине громадянство, права й обов'язки громадян, кордони і територіальну неподільність держави включно з Підкарпатською Руссю (офіційна назва Закарпаття у 1919–1938), яка була включена до складу ЧСР згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 з гарантією «щонайширшої автономії».
Конституція складалася з преамбули та трьох частин — Вступного Закону до Конституційної хартії, власне Конституційної хартії та Закону про принципи мовного права. Всі три частини Основного закону містили положення, що регулювали різні аспекти правового статусу Підкарпатської Русі. Вступний Закон до Конституційної хартії у ст. 2 визначав, що закони сойму території Підкарпатської Русі, як і закони ЧСР, не повинні суперечити
