Лінія морського кордону, що розділяє континентальний шельф та виключні економічні зони Румунії та України в Чорному морі, починається з точки 1, що визнана сторонами в статті 1 Договору між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону від 2003 року, проходить по дузі радіусом 12 морських миль, що відмежовує територіальне море навколо острова Зміїний, до точки 2 з координатами 45°03'18.5" північної широти та 30°12'21.5" східної довготи, де ця дуга перетинається з лінією, проведеною на рівних відстанях від континентального узбережжя Румунії та України. Від точки 2 лінія розмежування проходить по рівновіддаленій лінії через точки 3 (координати 44°46'38.7" північної широти та 30°58'37.3" східної довготи) та 4 (координати 44°44'13.4" північної широти та 31°10'27.7" східної широти) до точки 5 (координати 44°02'53.0" північної широти та 31°24'35.0" східної широти). Від точки 5 кордон проходить по рівновіддаленій від румунського та українського узбережжя лінії напрямком на південь, починаючи від геодезичного азимуту 185°23'54.5" і до точки, де він перетинається з економічною зоною Туреччини. Таке проходження лінії розмежування практично відтворює лінію, запропоновану радянською стороною на переговорах про розмежування з Румунією в 1987.
Літ.: Байматуров М.А. Международное публичное право. — К., 2004; Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань від 12 травня 2004 // Урядовий кур'єр, 1997, 9 червня; Філоненко С. Право — не політика: справа про розмежування морських просторів між Україною та Румунією в Чорному морі // Віче, 2008, № 23; Силіна Т., Василенко В. У дипломатії і міжнародному праві не можна оперувати категоріями «перемог» // Дзеркало тижня, 2009, № 4.
Т.Г. Рендюк.
КОНТИНЕНТАЛЬНА БЛОКАДА 1806–1814 — система економічних та політичних заходів, застосована Францією у війні проти Великої Британії. Проголошена Наполеоном І декретом «Про блокаду британських островів» 21 листопада 1806 та наступними актами 1807 і 1810. Її метою було підірвати економіку Великої Британії, позбавивши європейського ринку, і зрештою примусити англійців припинити військові дії проти Франції. Відтак заборонялися торговельні та всі інші зв'язки з Великою Британією. Кожен англієць, який опинився на підконтрольній наполеонівській імперії території, оголошувався військовополоненим. Судна, які прямували до британських островів або заходили до тамтешніх портів, підлягали конфіскації разом з вантажем. Режим блокади поширювався на всі союзні з Францією країни, в тому числі Іспанію, Італію, Нідерланди, Данію. 1807 за умовами Тільзитського миру до К.б. приєдналися Росія і Пруссія, 1809 — Австрія.
