АНДРІЄВИЧ Каленик — гетьман реєстрових козаків. Відзначився під час походів запорозького козацтва на Російську державу в роки «смутного времени», особливо під час Смоленської кампанії (1609–10). Брав участь в облозі Смоленська (нині місто в РФ), тоді ж уперше згадується як гетьман (серпень 1610). Очевидно, брав участь у морських походах запорожців проти Османської імперії, в Хотинській війні 1621. Знову був проголошений гетьманом Війська Запорозького у жовтні 1624. 3 січня 1625 (за н. ст.) уклав союз з Кримським ханством. Добивався відновлення повноправного статусу Православної церкви в Речі Посполитій і у січні 1625 відправив до Варшави на сейм козацьке посольство, очолене Я. Острянином, із власним листом, у якому домагався припинити утиски щодо православних. Посольство не мало успіху, через що А. було скинуто, а на його місце обрали М. Жмайла, який підняв повстання проти Речі Посполитої. Подальша доля А. невідома.
Літ.: Мицик Ю.А. Кілька документів до історії козацько-татарського союзу 1625 року та Православної церкви в Україні. В кн.: Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 1998, вип. 4.
Ю. А. Мицик.
АНДРУЩЕНКО Кость (25.12.1883, Київ — р. с. невід.) — громадський та політичний діяч. Походив з родини козака, відставного унтер-офіцера. 1904 закінчив 1-е Київське комерційне училище. 1905 поступив до Східного (Орієнтального) інституту у Владивостоці (нині місто РФ), де навчався з перервами до 1915 (закінчив повний курс по китайсько-монгольському відділенню). 1907–09 — очолював Владивостоцьке студентське товариство українців — першу офіційно зареєстровану українську організацію на Далекому Сході. У березні 1917 — член тимчасового бюро зі створення владивостоцької української Громади. У квітні 1917 обраний від української Громади до Владивостоцької ради робітничих та військових депутатів; від липня 1917 — старший офіцер артилерійського полку, голова військової секції Громади, командир 1-ї Української роти, член Української партії соціалістів-революціонерів. 1918 — редактор газети «Приморская жизнь», член військової комісії IV Українського далекосхідного з’їзду. 1920 — секретар товариства «Владивостоцька українська хата». Після встановлення на Далекому Сході радянської влади (1922) виїхав до м. Харбін (Маньчжурія, нині Китай), де працював викладачем у гімназії. Брав активну участь в українському громадському житті міста: член ради т-ва «Просвіта», заступник голови української вчительської спілки (1933), член товариства прихильників літератури, науки, мистецтва при Українській національній громаді. Став одним з організаторів українського шкільництва (1934). Від лютого 1934 — голова ради Української національної громади Харбіна.
