РЕШЕТИЛІВСЬКІ СТАТТІ 1709 — законодавчий акт стосовно управління Лівобережною Україною (Гетьманщиною), в основі якого були 14 пунктів «Просительних статей» гетьмана І. Скоропадського, поданих російському царю Петру І 28 (17) липня 1709 у Решетилівці, та «рішительні» резолюції на них царя, зроблені 11 серпня (31 липня) 1709 в Києві. Спільний документ, оформлений як указ, підписав державний канцлер граф Г. Головкін. Головним прагненням з боку гетьманського правління було отримання від царського уряду юридичного підтвердження та гарантій «прав, вольностей і порядків військових», наданих за попередніх гетьманів. Зокрема, передбачалося обмеження влади російських вельмож на території Лівобережжя, безпосереднє підпорядкування гетьмана лише цареві. Разом із тим Р.с. повністю зберігали встановлений раніше контроль царату над місцевим фінансуванням, функціонуванням адміністративного апарату, козацьким військом, зовнішньою політикою тощо. Реально вони вплинули на подальшу поступову ліквідацію автономії Гетьманщини та поширення на її території імперських порядків, а також на процес русифікації.
Літ.: Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантышем-Каменским и изданные О. Бодянским. — М., 1859, ч. 2.; Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. — К., 1998; Гуржій О. Іван Скоропадський. — К., 2004; Горобець В. Влада та соціум Гетьманату: Дослідження соціальної історії ранньомодерної України. — К., 2009; Гуржій О.І., Реєнт О.П. Від гетьмана до гетьмана: Рід Скоропадських в історії України. — К.–Суми, 2011.
О.І. Гуржій.
РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1921. Підписаний 18 березня 1921 у Ризі (Латвія) уповноваженими урядів РСФРР (виступав також від імені БРСР) та УРСР (А. Йоффе, Я. Ганецький, Е. Квірінг, Ю. Коцюбинський, Л. Оболенський), з одного боку, й уряду Польської Республіки (Я. Домбський, С. Каузік, Е. Лехович, Г. Страсбургер, Л. Василевський) — з іншого. Договір завершував радянсько-польську війну (1919–1920). Документ містив 26 статей та 9 додатків.
У ст. ІІ сторони, посилаючись на принцип самовизначення народів, визнавали незалежність радянських України та Білорусі, а також домовились про східний кордон Польщі, до якої відходили Західна Україна, Гродненська губернія (Білорусь), Волинська губернія і частина території інших губерній колишньої Російської імперії. Кордон проводився без врахування етнічних та історичних принципів і співпадав з незначними відступами із лінією знаходження польської армії. Українські землі
