УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА — збірне визначення української національної спільноти поза політичними кордонами України. Головним джерелом утворення української діаспори стала еміграція. За останніми даними за межами України проживає від 10 до 15 млн. українців.
Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін: до 1939 (а частково й згодом) вона збільшується завдяки новому припливові з України (зокрема, і за рахунок природного приросту), зменшується через повернення (рееміграцію) на Україну та в наступних поколіннях через асиміляцію й денаціоналізацію.
Історію української еміграції прийнято ділити на чотири хвилі: перша — з останньої чверті 19 ст. до початку Першої світової війни; друга — період між двома світовими війнами; третя — період після Другої світової війни; четверта — з часу проголошення незалежності України 1991. Також прийнято поділяти українську діаспору на західну та східну.
До західної відносяться країни Центральної та Західної Європи, а також Північної та Південної Америки, до східної — країни колишнього Радянського Союзу, Азії, Африки, Австралії.
Джерелом першої хвилі масової трудової еміграції останньої третини 19 ст. стали селяни з національних окраїн Австро-Угорщини та Російської імперії. Головною причиною еміграції українців було аграрне перенаселення (особливо на території українських земель у складі АвстроУгорської імперії). Початок еміграції українців до США відноситься до 1871, за іншими даними — до 1877. У 1890-і рр. розпочалась еміграція українських селян у Канаду (в основному у степові провінції), Бразилію (штат Парана) і Аргентину (провінція Міссіонес). До Першої світової війни в країни Північної та Південної Америки виїхало 500 тис. українців, з них у США — 350 тис., у Канаду — 100 тис., у Бразилію і Аргентину — 50 тис. чол. Представники першої хвилі еміграції в країнах Північної та Південної Америки створили релігійні, господарські, просвітницькі, громадські і політичні організації, які допомагали зберегти національну самобутність, власну культуру та традиції, а також зв'язок з рідною землею.
До першої хвилі також відноситься еміграція в межах Російської імперії. Після 1861 еміграційні потоки з українських земель спрямовувались на Поволжя і Урал. В останній чверті 19 ст. українці їхали до Західного Сибіру і до сусідньої частини Туркестану, а потім — на Далекий Схід. Напередодні Першої світової війни на території Російської імперії поза українськими етнічними межами проживало близько 3,4 млн. українців (з них в Азії — майже 2 млн.). Незважаючи на те, що українська діаспора східного напрямку переважала за чисельністю емігрантів з українських земель Австро-Угорської імперії за океаном, вона не спромоглася створити власні організації, які б плекали українську культуру й
