мого батальону, абсолютну більшість якого і склали саме закарпатські українці.
Першим офіцером із числа закарпатців, котрі повернулися з таборів, був поручик Юлій Костович із села Радванка (нині — передмістя Ужгорода). Він до війни закінчив у Чехословаччині військову академію, а у 1944, вже будучи капітаном, командував полком зенітної артилерії 1-го Чехословацького армійського корпусу. Поступово зростало число офіцерів Чехословацького батальону — уродженців Закарпаття. Зокрема, підпоручиками і поручиками стали серед перших Василь Вальо із с. Заднє на Іршавщині, Емерих Королович із с. Ключарки і Федір Іванчов із с. Зубівка Мукачівського району, Михайло Король з Хустщини та Михайло Цифра з Перечинщини, Степан Бунзяк з с. Міжгір'я, Степан Вайда з с. Дулово Тячівського району та Петро Гощук із с. Луг на Рахівщині та ін. Усі вони разом із своїми земляками, рядовими воїнами, були учасниками першого бою Чехословацького батальону під с. Соколово. У тому бою кулеметники Ігнат Шпигель та Петер Дьері із Закарпаття, захищаючи підступи до командного пункту О. Яроша, знищили понад 30 фашистів. А у складі розвідувального взводу А. Сохора особливо відзначилися закарпатці-автоматники Д. Криванич, І. Петрище, В. Рущак, брати Лялько та ін.
У жовтні-листопаді 1943 1-а Чехословацька окрема бригада брала участь у боях за визволення Києва. В ній вели воїнів у бій вже чимало офіцерів-закарпатців, для яких особливо близьким було звернення до бійців командира бригади Л. Свободи: «Наш народ доручає нам воювати за Київ так, як би ми воювали за Прагу, Брно, Братиславу, Кошице…».
При визволенні Києва відзначився командир взводу 2-го піхотного батальону четар Степан Бунзяк, за що нагороджений Чехословацьким військовим хрестом. За визволення столиці України віддав життя підпоручик Михайло Оленич; його ім'я можна прочитати на стелі на одному з київських кладовищ. Потім воїни чехословацької частини визволяли інші міста і села України. За вміле командування взводом у боях за Білу Церкву закарпатця з Мукачівщини четаря Івана Дзямка нагородили Чехословацьким військовим хрестом, присвоїли звання ротмістра.
Про хоробрість закарпатців колишній командир 1-го Чехословацького армійського корпусу, генерал армії Людвік Свобода пізніше писав: «Кого з цієї довгої-предовгої шеренги наших карпато-українських друзів назвати? У моїй пам'яті збереглися спогади про десятки і десятки хоробрих воїнів. До найхоробріших, безумовно, належить Степан Вайда. Вісімнадцятирчним він залишив Закарпатську Україну, перейшов у Радянський Союз і став бійцем нашої військової частини. Був танкістом. Він брав участь у боях за визволення Києва, Руди, Білої Церкви і Жашкова».
Героїзм і відвагу виявив підпоручик Степан Вайда в Моравсько-
