з'ясувала участь кожного і в активних учасників конфіскувала маєтки або наклала на них секвестр, розпочавши в такий спосіб розправу з польськими антиросійськими рухами.
Опинившись у складі Російській імперії, анексована Правобережна Україна стала центром формування нової політичної польської культури.
Князь А.-Є. Чарторийський скористався наближеним становищем до російського імп. Олександра І і вплинув на нього, аби забезпечити тут розвиток польського шкільництва та освіти. Очолюваний ним Віленський навчальний округ поширював просвітництво на Правобережжя шляхом відкриття середніх шкіл із польською мовою викладання, доступних для шляхетських дітей. Його помічник і візитатор, поміщик із Київської губернії Т. Чацький, культивуючи меценатство, разом із Т. Коллонтаєм заснували 1805 у Кременці на Волині ліцей, якому було надано статус вищого навчального закладу, і невдовзі той перетворився на провідний освітньокультурний центр усього краю.
У ході Листопадового повстання 1830 за пропозицією члена новоутвореного уряду Й. Лелевеля сейм звернувся до населення Правобережжя із закликом підтримати виступ. Керівники у Варшаві хотіли залучити на свій бік селян і тому вимагали, щоб магнати й шляхта пообіцяли селянам продати частину землі, але ті на це не погодилися. На допомогу варшавським повстанцям виступили кілька загонів. У лютому 1831 в м. Бар відбувся з'їзд організацій, які заснували повстанський центр, керівниками повстання були на Київщині — В. Тишкевич, на Волині — Я. Малиновський, на Поділлі — Я. Сулятицький. У Кам'янці-Подільському повстанням керував Союз вільних синів Поділля. Із Варшави на Волинь у квітні 1831 було послано кількатисячний загін польської кавалерії ген. Ю. Дверницького, але вже наприкінці місяця той перейшов кордон з Австрією і здав зброю. Дії повсталих набули локального характеру і тривали два місяці. Армія Ю. Дверницького у складі 4,7 тис. вояків, оточена російськими військами, склала зброю в с. Клебанівка (нині село Підволочиського р-ну Тернопільської обл.). Незначними були виступи польської шляхти на Київщині, де повстанців очолив 80-річний генерал Б. Колиско, який хоча і сформував 11 кавалерійських ескадронів, однак ті не виграли жодної битви з російськими військами. Поблизу м. Дашева на Поділлі вони зазнали поразки й припинили існування. Репресії в краї після повстання були жорстокішими, ніж у Царстві Польському. Почалося реформування структури польської шляхти з наближенням до російського зразка. Десятки тисяч її представників за підтримку повстання переселяли в інші губернії Росії та на Кавказ. Значна частина шляхти (340 тис. осіб) була позбавлена привілейованого стану.
Після повстання 1830 кн. А.-Є. Чарторийський очолив консервативноаристократичний табір в еміграції й намагався залучити до боротьби
