941. Разом з тим військово-дипломатична активність русів у чорноморському регіоні у 830-ті — на поч. 840-х pp. підтверджується окремими західноєвропейським джерелами, зокрема Бертинськими анналами. Можливо, напади русів на Візантію здійснили ті угруповання русів, які не мали відношення до майбутньої Київської держави. Деякі історики пов'язують ці напади з т. зв. Приазовською Руссю.
Перші П.Р. на В. відзначалися грабіжницьким і водночас розвідувальним характером, їх можна розглядати в контексті норманської експансії в Європі.
Похід 860. Після утворення в серед. 9 ст. Київського князівства його володар кн. Аскольд 18 червня 860 на чолі флоту із 200 лодій несподівано для греків вдерся до бухти Золотий Ріг і обложив Константинополь.
Імператору Михаїлу ІІІ довелося за допомогою багатих дарів досягти угоди з русами і їхнього повернення додому. 867 було підписано нову русько-візантійську угоду, яка, певно, підтверджувала попередню і зафіксувала прийняття київським князем і його дружиною християнства, а також відправлення на Русь єпископа для організації церкви. Однак наступні угоди з Візантією характеризують русів як язичників.
Важлива роль цього походу усвідомлювалася ще в Давній Русі.
Зокрема, датована частина «Повісті временних літ» розпочинається роком початку правління візантійського імператора Михаїла ІІІ. Таким чином, саме цим походом і угодою київського князя Аскольда Київська Русь уперше вийшла на світову арену та заявила про себе як держава.
Похід 907. Утворення Давньоруської держави (бл. 882), зосередження в її складі основних східно-слов'янських племінних об'єднань дали змогу її правителю київському кн. Олегу 907 здійснити грандіозний похід на Константинополь (2 тис. лодій по 40 воїнів у кожній), що завершився підписанням русько-візантійської угоди, а 911 — докладного руськовізантійського договору, що надавав Русі надзвичайні торговельні й дипломатичні привілеї (цей договір, як і 2 наступних, вписаний або переказаний у «Повісті временних літ»). У візантійських джерелах похід не згадується.
Походи 941 та 944. На відміну від походів київського князя Олега похід 941 під проводом його наступника князя Ігоря докладно описаний у руських, візантійських, західноєвропейських та східних джерелах. Цей масштабний похід Русі на Візантію зазнав невдачі. Флот великого князя київського Ігоря спочатку спустошив чорноморське узбережжя Малої Азії, але не наважився рушити на Константинополь, затиснутий візантійським військом. У вересні 941 по дорозі додому флот київського князя Ігоря був перехоплений і знищений за допомогою грецького вогню візантійською ескадрою патриція Феофана. Тільки 944 князю Ігорю вдалося зібрати нове військо і знову вирушити в похід, та на Дунаї його
