льні документи з приводу територіальних меж України були прийняті восени 1917 року.
30 жовтня 1917 р. на Сьомій сесії УЦР М. Грушевський зробив доповідь про роботу комісії по виробленню автономного статуту України. Комісія у складі 100 осіб, створена під час П'ятої сесії УЦР (20 червня — 1 липня 1917 р.) представила на розгляд Центральної Ради проект конституції, яку в подальшому мали затвердити Всеукраїнські Установчі збори. Територія України у проекті охоплювала переважну більшість українських етнографічних земель, що входили до складу Російської держави. Вперше йшлося про зв'язок з західноукраїнськими землями: за сприятливих умов і на основі вільного волевиявлення вони також могли прилучитися до автономії.
Жовтневий переворот у Петрограді та події, що відбулись слідом за ним в Україні, створили для Центральної Ради сприятливу можливість прискорити процес державотворення. У боротьбі за владу, що розгорнулась у Києві, УЦР виступила найбільш реальним претендентом; на той момент вона ще була морально й організаційно готова перебрати владу на всій території Україні. Сьома сесія УЦР, яка відбулась 28 жовтня – 2 листопада 1917 р., санкціонувала перехід влади в Україні до Центральної Ради, утворила у складі Генерального Секретаріату ряд нових секретарств з метою повного охоплення усіх ланок державного управління. У територіальному питанні сесія ухвалила: "Виконуючи волю трудящого народу, висловлену в численних постановах селянських, національних та загальнотериторіальних – губерніальних та повітових – з'їздів і різних політичних та громадських організацій... поширити в повній мірі владу Генерального Секретаріату на всі відмежовані землі України, де більшість людності є українською, а саме – Херсонщину, Катеринославщину, Харківщину, материкову Таврію, Холмщину, частину Курщини та Вороніжчини".
Зміна влади у Петрограді залишила Центральну Раду на сам-один з проблемою упорядкування своєї влади і
