Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/105

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

ру історії державотворення та "територіалізації України" IV Універсал позначив вагому принципову межу, коли нова країна Україна вступила на шлях здобуття незалежності і суверенітету за нових історичних умов.

Найголовнішою зовнішньополітичною подією, що сприяла розв'язанню низки тодішніх геополітичних проблем для України, стали мирні переговори з країнами Четверного союзу у грудні 1917 – січні 1918 рр. в Брест-Литовську. Попри вихідну проантатнівську орієнтацію Рада була змушена шукати підтримки Центральних держав. Обсяг і спрямування даної розвідки не вимагають від нас докладного аналізу зовнішньополітичної активності Ради: для нас важливі ключові моменти формування державної території УНР, які могли сприяти закріпленню нашої держави на політичній карті.

Врешті, під час брестських переговорів у своїх максимальних територіальних амбіціях українці задовольнилися обіцянкою створення автономного коронного краю з українських земель Галичини, але у складі Австро-Угорщини, а не новоутвореної Польщі. Домовленості про долю західноукраїнських земель стали предметом таємної угоди між Україною та Австро-Угорщиною. Вона була затверджена окремим таємним протоколом до Брестської мирної угоди, який сторони підписали 26 січня (8 лютого) 1918 р. За ним передбачалося вилучення території Східної Галичини, де переважало українське населення, від королівства Галіція, об'єднання її з Буковиною в один суцільний коронний край — українську автономію у складі Австро-Угорщини.

27 січня (9 лютого) 1918 р. українська делегація у складі членів УЦР О. Севрюка, М. Любинського і М. Левитського підписала мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Сам по собі факт підписання мирного договору, який зробив УНР суб'єктом міжнародного права, свідчив про успіх молодої непрофесійної української дипломатії. Це був перший серйозний акт незалежної України на міжнаро-

105