Російської імперії, точилися здебільшого навколо проблеми території та кордонів.
На заході з територій, що відійшли до України за Брестським мирним договором, у складі Української Держави була утворена Холмська губернія, яка включала Холмщину, Підляшшя, а також південну частину Брестського і Кобринського повітів Гродненської губернії. За чим самим договором західний кордон України був визначений відповідно до кордонів Росії з Австро-Угорщиною (1914). Тут українські землі межували з новоутвореною Польською державою.
За Брестським мирним договором на півночі до України відійшли три південні повіти Мінської губернії – Пінський, Мозирський і Річицький, а також частина Брестського і Кобринського повітів Гродненської губернії, де населення складалося з українців і почасти білорусів. За часів УНР вони були включені відповідно до складу Волинської і Холмської губерній. З приєднанням цих територій Україна вступила в протиріччя з прагненням білорусів до самовизначення та об'єднання усіх білоруських етнографічних земель. За згодою німецького командування уряд Української Держави розповсюдив свою владу на півночі на всі спірні території, на які претендував. Рішенням Ради міністрів від 7 червня 1918 р. вони склали окрему адміністративну одиницю – Поліський округ (староство) із адміністративним центром у Мозирі. До української території із стратегічних міркувань був приєднаний Гомельський повіт Могилівської губернії з переважно білоруським населенням. Спонукало до цього важливе становище Гомеля, розташованого на перетині двох залізниць та водного шляху, що вели до Чернігова та Києва. Адміністративно повіт увійшов до Чернігівської губернії. З цього бачимо, що за П. Скоропадського формування території України спиралося не лише на етнографічний принцип, але й на "стратегічну доцільність".
Найбільш складною в цей час була проблема східних кордонів. Порівняно з добою УЦР на сході українська
