щина, Закарпаття, Буковина і Хотинщина перебували під українськими впливами лише короткий час.
Керівництво ЗУНР, підтримане населенням, вважало головною державною справою об'єднання з Наддніпрянською Україною. 5 листопада УНРада ЗУНР надіслала делегацію на чолі з О. Назаруком та В. Шухевичем до Києва для переговорів з гетьманом П. Скоропадським. З початком протигетьманського повстання переговори про об'єднання провадилися з Директорією. 1 грудня у Фастові був укладений "передвступний договір" про "маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Зміст угоди був оприлюднений наприкінці грудня 1918 р. на Київському губернському селянському з'їзді. Голова Директорії В. Винниченко повідомив, що ЗУНР і УНР заявили про свої наміри: перша – увійти з усім населенням і територією як складова частина до УНР; друга – прийняти територію і населення ЗУНР як складову частину державної цілості до УНР. Обидва уряди взяли на себе зобов'язання здійснити "державну злуку" в найближчим часі.
3 січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР затвердила "передвступний договір" і прийняла ухвалу про злуку. 22 січня 1919 р. було проголошено злуку – об'єднання двох українських державних утворень Української Народної Республіки (Наддніпрянська Україна) та Західноукраїнської Народної Республіки (Галичина, Буковина і Угорська Русь) в єдину соборну незалежну українську державу. Того ж дня злука була затверджена Універсалом Директорії УНР. 23 січня 1919 р. це рішення було затверджено Трудовим конгресом України, 528 делегатів конгресу представляли Наддніпрянську Україну, 65 депутатських мандатів було віддано ЗУНР. Але оскільки через воєнні дії вибори там не відбулися, Західну Україну на Трудовому конгресі представляла делегація Української Національної Ради ЗУНР у складі 36 осіб.
Відповідно до акту злуки ЗУНР і УНР, затвердженого Трудовим конгресом, єдина соборна УНР мала складатись з таких територій: Західної області – у складі Східної Га-
