Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/120

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нетривалим на тлі решти її проблем, і вже взимку 1918–1919 рр. Україна знову перетворилася на театр воєнних дій всеросійської громадянської війни. Агресія з боку більшовиків, а з літа 1919 р. й Збройних сил Півдня Росії призвела до відступу українського уряду на Поділля. Тимчасовий успіх спільних дій Армії УНР та Української Галицької Армії у серпні 1919 р. в наступі на Київ–Одесу врешті закінчився військовою поразкою і політичним розколом між наддніпрянцями та галичанами. Акт Злуки УНР і ЗУНР 19 січня 1919 р. виявився формальністю, а територія Галичини на червень 1919 р. була окупована Польщею. Подальші дипломатичні домовленості С. Петлюри та польського уряду (Варшавська угода березня 1920 р.) мали наслідком спільний наступ польсько-українських військ на Київ у травні 1920 р. Проте хід війни показав, що де-факто територія України опинилася поділеною між новою Польщею і Радянською Росією, що й було закріплено Ризьким миром 1921 р.

Участь у підписанні Ризького договору Української СРР була формальністю, оскільки "воєнно-політичний союз радянських республік" лише маскував трансформацію Російської держави у нову, радянську форму. У 1922–1923 рр. із утворенням СРСР і укладанням Союзного договору зовнішньополітичні функції УСРР остаточно перейшли до Москви.

Ще однією невдалою спробою втрутитися у процеси післявоєнного врегулювання стали намагання українських представників взяти тучасть у Паризькій мирній конференції, яка розпочала роботу 18 січня 1919 р. Конференцію було скликано, аби закріпити результати Першої світової війни і вирішити питання повоєнного устрою Європи. До участі в ній запросили лише ті держави, які від початку воювали на боці Антанти або встигли приєднатися до неї наприкінці війни. Україна, що уклала сепаратний мирний договір з Центральними державами, а відтак не була офіційно визнана жодною країною-переможницею, до участі у конференції запрошена

120