ну" у вигляді Молдавської АРСР. Буковина ніколи не належала Росії, але містила українські етнічні землі, на які вже існував відомий "монополіст". Те ж саме стосувалося й чехословацького Закарпаття у 1945 р. В сучасній антиукраїнській пропаганді через усе це називають Сталіна "збирачем українських земель", котрі українці собі отримали у 1991 р. начебто без будь-яких історичних зусиль, як подарунок, аналогічний "безпідставному" переданню Криму Микитою Хрущовим до УРСР у 1954 р.
Втім, залишимо у даному разі осмислення "історичної ціни" радянської України та радянської доби для українців осторонь, оскільки той "український простір", котрий (як і "молдавський", "карело-фінський", "польський", "білоруський", "прибалтійський" та інші, здобуті та нездобуті Москвою) приєднувала залізною рукою радянська імперія, був "створений", "винайдений" та окреслений аж ніяк не нею. Він становив собою хоча й до пори не суверенну державу, — але країну з власним народом. Цей простір був окреслений та наповнений часово-просторовим і людським змістом раніше — у лихоліттях XVII–XVIII ст. та наукових дослідженнях XIX ст., коли врешті набули чіткої форми "українські землі". І скільки б не говорилося про здобутки радянського режиму, його просторова уява не виходила за межі тих кордонів, які нам відомі з III Універсалу Центральної Ради та меж ЗУНРу, а якнайширшими українські державні терени для історії, нехай і нетривалими, залишаться за часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.
