ропейців, хто той Дон бачив на власні очі, були хіба що генуезці та пізанці у середині XV ст. Причому вони "картами світу" не користувалися, оскільки у них були зручні навігаційні мапи-портолани ("карта світу" до портоланів входила, але лише "для годиться"). На останніх Дон був лише одним із сотень орієнтирів басейну Чорного моря. Про самі портолани ми розповімо нижче.
Докладніші "карти світу" показували нюанси, з ХІІ– ХІІІ ст. усе більш наближаючись до географічних реалій у "відомому світі", але зрозуміло, що "схема" була надто досконалою, аби псувати її надмірним наближенням до реальності. Відчутно, що правдиві обшири Азії чи Африки порушили б очевидну і наочну гармонію божественного задуму земного життя – як вона уявлялася середньовічним ченцям. Тому ці автори не могли б собі й у мріях уявити такий "шляховик", як Певтінгерова карта, – але й не надто прагнули цього (хоча мальовані "шляховики" таки створювалися). Тим більше, що хоч якось подібна до римської комунікаційна інфраструктура з'явиться лише за Нового часу, але навіть тоді вона буде примітивнішою і поділеною на величезну кількість держав і державок, кількома фікціями декларованих спадкоємців Римської імперії, – на відміну від часів справжньої великої античної Імперії.
Звісно, що середньовічні карти не обмежувалися лише картами типу Т-О. Вони не завжди були круглими, – наприклад, коли прямокутна сторінка рукопису підказувала зробити її квадратною. Тим більше, якщо у Біблії існує згадка про "чотири кути землі" (Одкровення, 7.1). Також поширеними були карти, де земний диск розділявся чотирма затоками зовнішнього океану: Каспійським морем (тоді вважалося, що воно є затокою зовнішнього Океану), Перською затокою, Червоним і Середземним морями.
Але у будь-якому разі метою середньовічних карт аж ніяк не була орієнтація на місцевості: вони були вікном у світ, даючи про нього найзагальнішу візуальну та текстову інформацію.
