Наближення географічних інтересів до наших теренів через "призму" нідерландської, німецької або польської картографії рано чи пізно мало зіткнутися з вкрай цікавим Заходові кордоном Європи з ісламським світом у Причорномор'ї і Подніпров'ї. Експансія Османів в Європі, яка з у XVII ст. сягнула свого апогею, становила основну загрозу християнському світу в самому його серці, попри усі його здобутки у Нових Світах. Тому зростання активності запорозького козацтва, його морські і суходільні протитурецькі звитяги часів Петра Сагайдачного (а надто Хотинська війна 1620 р.), запеклі битви за Кам'янець та Чигирин 1670-х рр., блискуча звитяга під Віднем у 1683 р. зроблять українське Дике Поле одним із постійних стратегічних кордонів Європи. Інформація про ці рицарсько-романтичні події стане вельми поширеною. Саме Дике Поле запровадить в широкий обіг свою другу назву – "Україна", і протягом XVII ст. вона за своїм змістом з "окраїни", "кордону" перетвориться на назву країни. Характеризуючи західні відомості про українців, італійський дослідник А.Кроніа пише: " …[Західна] література про війни, переважно анонімна, повна захоплення невтомним у боротьбі народом, який був відкриттям століття".
Тому тут, попри численні інші пам'ятки, ми маємо звернути основну увагу на три в важливі в нашому контексті картографічні роботи, які з різних причин стали щаблями по візуалізації цього "відкриття століття". Це
