За таємною угодою 1797 р. держави-учасниці третього поділу встановили, що сама назва Польщі мусить "зникнути раз і назавжди". Щось у цьому формулюванні нагадує слова вже небіжчиці Катерини ІІ з іншого приводу: "Аби саме ім'я гетьманів було забутим". Те, що Польща, словами славнозвісного американця Томаса Джеферсона, стала "країною, стертою з карти світу через розбрат її громадян" породило очевидний прецедент: чи достатньо "стерти з мапи" для того, щоб саме "питання" було знятим? І чи є присутність на мапі необхідною ознакою існування народу та країни?
Отже, підсумовуючи мандрівку України картами XVII– XVIII ст., ми можемо говорити про те, що після впровадження її назви в європейську географію Бопланом, вона на тривалий строк закріплюється у свідомості західних європейців як "країна козаків". Козаки вважалися своєрідною частиною "руського народу". Можна було найчастіше зустріти вужчу локалізацію України – у Наддніпрянщині та на Поділлі, або ширшу – коли так підписувалися усі руські воєводства корони Польської (але із паралельною назвою "Червона Русь"). Протягом Хмельниччини, Руїни, численних антитурецьких кампаній, подій Північної війни Україна стала звичним географічним об'єктом на карті Європи, попри те, що їй не вдалося усталити свій суверенітет, і вона була розділеною по Дніпру між Польщею та Московією. Іноді її позначали окремим кольором у фактично етнічних межах українства, уникаючи російських або польських кольорів.
До середини XVIII ст. відчувалося доволі чітке розрізнення України (Русі) та Московії, але після Полтави, із розгортанням зовнішньої експансії Санкт-Петербурга на захід та південь значення Гетьманщини у європейській політиці сходить нанівець. Інтерес до України час від часу пробуджується під час російсько-турецьких війн XVIII
