Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/70

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

редаються одним словом Russie, що вже є очевидною банальністю, і до чого ми вже не будемо повертатися.

На карті "Західної [європейської] Росії" в атласі Дюфура згадане районування надалі повторюється вже із кордонами губерній. Через підросійську Люблінщину і підавстрійську Галичину написано "Червона Русь". У Гродненщині та Пінщині — "Чорна Русь". Східна Білорусь — "Біла". Є також і етноніми, що показують початкові впливи тодішньої етнографії (надалі політико-адміністративну та етнографічну інформацію намагатимуться розвести по різним спеціальним картам). У Білорусі існують "Північні росіяни". Це видається дивним, але натомість на самій півночі Росії бачимо етнонім "новгородці". Є, звісно, й "великороси" (Grande Russiens) — у Центральній Росії. На карті середземноморського басейну ми побачимо ще цікавішу "етнографічну вставку": "росіяни південні" (точніше — "росіяни на півдні"); напис починається акуратно в українському Закарпатті, йде через Галичину і сягає Слобожанщини, тобто більш-менш охоплює ареал українців. Є ще на Кубані "Чорноморські козаки". І знаходимо ми нарешті "готовим" згадане вище районування на повній найзагальнішій карті "Росія європейська та азійська". Невдовзі на французьких картах з'являться малороси (Petite Russiens), але тут у нас з'явилася поки лише Малоросія і "росіяни на півдні".

Наявність "новгородців" імовірно свідчить про вплив результатів досліджень визначного мовознавця та етнографа Павла Йозефа Шафарика (1795–1861), які узагальнені на його карті 1842 р "Слов'янські землі" (рис. 20). На ній, на думку Р. Сосси, чи не уперше виділені серед слов'янських народів "малоруси", які показані як окремий народ з власним етнічним ареалом, котрий вельми достовірно збігається з українським етномовним простором на першу третину ХІХ ст.

Великий авторитет П. Шафарика мав наслідком те, що його етнографічна карта слов'янства доволі швидко була інтегрована у західноєвропейські довідкові та учбові ка-

70