тонськомовного атласу (рис. 21); та й визначний російський географ Е. Петрі у методологічній передмові до свого популярного навчального атласу (1914) зазначає: "Загалом ми віддали безумовну перевагу перед іншими великими атласами кресленням знаменитого картографічного закладу Юстуса Пертеса в Готі, оскільки вони втілені в новому виданні великого атласу Stieler'а (Штілера)". Але в російських варіантах Україну це на карті, звісно, не залишало. Проте малороси були показані на етнографічній карті.
Аналогічно до Шафарика виглядає етнічний ареал малоросів на французькій "Етнографічній карті Росії" (1852). Російські етнографічні карти, як ми покажемо нижче, на той момент ще не виділяли окремі "племена руського народу", вважаючи і малоросів, і білорусів просто росіянами.
Якщо перед цим, як і в атласі Дюфура, картографи намагалися вмістити на одній загально-географічній ка-
