Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/78

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

"російська" фракція, об'єднувала молодих чиновників ("просвічених бюрократів") на чолі з братами Мілютиними, які найбільше цікавилися статистикою та етнографію з метою сприяти суспільному перетворенню Росії. А для цього необхідно було не відправляти експедиції у маловідомі краї Сибіру (як би це не було цікавим для європейської географії взагалі чи адміралу-німцю Літке особисто), а вивчати саме осердя Росії – її власну "народність". Тому каменем спотикання в Товаристві стало саме "національне питання", як його розуміли в Росії на 1840–1850-ті рр. Дослідник Натаніель Найт пише, що ця етнографія "була передовсім російською наукою, що керувалася скоріше боротьбою за російську самобутність, аніж прагненням брати участь у світовому науковому діалозі".

З іншого боку активізація офіційних етнографічних досліджень у європейській Росії із залученням місцевих кореспондентів активізувала інші "національні етнографії" – зокрема фінську та, трохи пізніше – українську. Питання мови, яку вживає "російська народність", було також одним з найпріоритетніших, але протягом 1850– 1860-х рр. зібрані відомості ще важко було чітко систематизувати. Втім, тим-не-менш, це дало поштовх східнослов'янській діалектології, в якій дуже швидко познаходили свої місця на карті такі старі "наречія" чи "говірки" як "південно-російські" (українські). Чітко окреслить їхній простір Південно-західний відділ Російського імператорського географічного товариства після експедицій і праць нашого земляка Павла Чубинського (якого ще згадаємо нижче).

Але повернемося до практичної роботи статистиків та картографів. У Росії збиранням і обробкою етностатистичних відомостей в межах усієї імперії одним з перших зайнявся видатний вчений, академік П.Кеппен. У 1851 р. ним була опублікована перша в Росії карта етнічного складу (за ознакою "племінної приналежності") населення Європейської частини імперії. В основу цієї карти були покладені матеріали статистичної VIII реві-

78