морською мовою), навігаційні керівництва з описом узбережжя і портів. І це були дійсно докладні описи, які могли сягати доволі віддалених місцин, але були вони суто словесними, описовими – без карт.
І одним із див для сучасних дослідників античних географічних знань, як вказує російський учений А. Подосінов, лишається те, що саме словесного опису тодішнім географам і мандрівникам зазвичай цілком вистачало. Ми не маємо давньогрецьких мап – ані світу, ані принаймні морського торговельного маршруту. Ми знаємо, що карти у давніх греків траплялися, але було це зрідка, і не мали вони практичного використання.
Західних європейців доби Відродження, які в усьому спиралися на античну спадщину, це вкрай дратувало. Твір іншого визначного географа Античності Клавдія Птолемея (87–165) дійшов до них і мав інструкції зі створення карт, а його описи різних земель містили їх розміри. Людина доби Відродження і Великих географічних відкриттів прагнула візуалізації, і тому "Географія" Птолемея друкувалася вже з картами, які довгий час вважалися античними. Але це було вже хоч і гарним, але усе ж доопрацюванням класики, здійсненим у XIV-XV ст.
І тут варто було б сподіватися на вкрай практичних римлян, величезна імперія яких вочевидь потребувала (як на наш погляд) карт себе. Імператор мусив орієнтуватися, де яка провінція, де який зовнішній ворог, полководці – куди рухатися у своїх походах, намісники провінцій – свої межі і краї ближчих варварів, чиновники та посланці – шляхові маршрути. Римляни, знаючи усі здобутки грецької ученості, мали симпатію до практичної, літературно-цікавої, навчальної географії всупереч "науковій", яка сприймалася надто абстрактно. Римляни дійсно також займалися "описом Ойкумени", яка передавалася латиною як orbis terrae або terrum – буквально "коло земель", але у них не було практичної мотивації намалювати круглу землю (ідея її сферичності була їм відомою) –
