Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/86

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

належить останній. [...] Простір земель, населених українцями, у точності визначити не можна, але, приблизно, він складає більше 10 870 кв. географ. миль, з яких на австрійські володіння в Галичині, Угорщині і Буковині приходиться близько 1650 миль. На всьому цьому просторі знаходиться 14 300 000 жителів, які говорять південноросійською мовою (“южнорусским языком”). Таким чином, за простором Україна чи Малоросія перебільшує Францію на тисячу географічних миль, а за абсолютним населенням поступається Іспанії двома мільйонами жителів» (1861, цитую за А.Котенком).

Отже, саме описані нами вище дослідження дозволили загалом окреслити етнічний ареал українців в межах Російської імперії, який і став основою для територіальних амбіцій українського національного руху у нових історичних обставинах ХХ ст. Але йшлося, поки, зазначу, – лише про підросійську Україну. Що ж відбувалося західніше, – у Королівстві Галіції та Лодомерії, на Буковині та у Закарпатті – на землях "матінки-Австрії"?

***

Тут масштаби уваги до етнічного складу населення цілком відповідали гостроті "національного питання" у володіннях Габсбургів. Але так само, як і в Росії, усе мусило початися зі статистичних відомостей, які містять інформацію про мову та віросповідання населення. Такі дані щодо християн (на відміну від юдеїв та мусульман) австрійські ревізії починають фіксувати лише з 1840-х рр. Тому дослідження С.Бредецького ("Опис Угорщини та Галіції", 1809) та І.Ліхтенштерна ("Настільна книга новітньої географії Австрійської імперії", 1818) цікаві скоріше як загальна характеристика наших країв. Зокрема Ліхтенштерн поділяв населення Галичини на католиківполяків та греко-католиків-русинів. Оскільки ж на теренах Угорського королівства церковна статистика фіксувала не лише конфесію, але й мову парафіян, то цей ав-

86