Ця сторінка вичитана
Цей відбивається на відомих з к. ХІХ ст. австрійських україномовних картах: «Русь-Україна та Біла Русь» 1892[1] (уклададач – Любомир Рожанський), «Народописна карта українсько-руського народу» видання львівської «Просвіти» (укладач - Гр.Величко) та інших. На початку ХХ ст.. вже пишеться «українські землі»: ми наводимо для прикладу карту Степана Рудницького - рис. 25.
Рис. 25. «Оглядова карта українських земель» Степана Рудницького, 1915.
У Росії цензура не могла дозволити легальну україномовну карту Росії або тим більше "України", що "заходить" в Австрію. Через це "картографічна підготовка" наддніпрянців виявилася на 1914 р. переважно недостатньою, і тому "картографічні амбіції" свідомих українців під час прийдешніх доленосних змін реалізовувались по-
- ↑ Що характерно, в австрійських виданнях етнографічних карт України у зображуванні підросійських земель галичани спиралися на карту усе того ж полковника російського генерального штаба О.Ріттіха. Це є цікавою відповіддю на поширений антиукраїнський міф, що «українців вигадав Австрійський Генштаб». Бачимо, що більше у цьому «винен» російський.
