Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/102

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


питання, чи стояв Хмельницький вище своїх сучасників. Були й інші зміни, на які він явно не вказував, наприклад, його оцінка українського культурного життя в добу Хмельницького, що він тепер оцінював негативно.

Грушевський почав своє розмірковування із риторичного питання, наскільки Хмельниччина була одноцільною, запланованою і конструктивною. Висвітлюючи історіографію питання, Грушевський стверджував, що козацькі літописці сімнадцятого і вісімнадцятого століття у Хмельниччині легітимізували свою соціальну верству, інтерпретуючи повстання як відродження втраченої епохи: вони розрізнялися лише відповідно до того, чиї інтереси домінували — духовенства чи козацької старшини. Характеристика Хмельницького як «батька вільности, героя Богдана», дана Григорієм Сковородою, ілюструвала цю традицію, що звеличувала Хмельницького як «найкращого сина українського народу і найкращого репрезентанта сього всенародного характера козацтва, всенародного героя, свободителя України, який віддав своє життя свому завданню визволення, і так чи инакше його здійснив»[1]. Цей образ Хмельницького українська інтелігенція перейняла пізніше.

Використання Грушевським терміну всенародний для означення провідника та повстання є прикладом зв'язку між народним і національним у його дискурсі. Хоча народ мав подвійне значення — «нації» і «простого народу», прикметник народний частіше стосувався останнього. Всенародний припускав існування різних соціальних верств, але ті верстви, зрештою, уявлялись єдиним цілим, де переважали прості люди. Грушевського зазвичай використовував національний (на відміну від народний), коли мова йшла про культурні (іноді використовуючи сполучення культурно-національний) або політичні інтереси народу (тобто нації).

Подвійний зміст терміну народ стає найбільш очевидним під час розгляду Грушевським історіографії дев'ятнадцятого століття. Він детально обговорював її у підрозділі про «Наукову літературу Хмельниччини» у 8-му томі «Історії»[2]. У своїх «Загальних завваженнях» у 9-му томі він зосередився на критичних працях Петра Буцинського і Пантелеймона Куліша, які твердили, що Хмельницький і козаки діяли, виходячи зі своїх особистих і класових інтересів, а не на благо українського народу. Грушевський також розглядає аргументацію та пояснення, запропоновані Миколою Костомаровим, Володимиром Антоновичем і Орестом Левицьким, які погоджувались, що були розбіжності між тогочасними соціальними групами, верствами й станами, та що встановлення міцного нового соціального ладу спіткала невдача, проте все одно вважали, що повстання мало позитивне значення для простих людей. Як зазначав Грушевський, історики все більше усвідомлювали, що козацька старшина, не виключаючи й самого гетьмана, поставили свої класові інтереси вище за інтереси простого народу.

Грушевський заявляв, що із урахуванням поточного інтересу до нації і держави важливо переглянути ці поняття стосовно доби Хмельницького. Він хотів

  1. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1480; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 409.
  2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VIII. — Ч. ІІ. — С. 211–224; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 8. — P. 690–703.