Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

У статті, опублікованій в 1907 році, Грушевський вказав своїм сучасникам, що, побачивши останні невдачі, пов’язані із намаганням мас піднятися вище їх поточного культурного рівня (після революції 1905 року), вони можуть дозволити собі виявити більшу симпатію до досягнень Хмельницького за більш складних обставин[1]. В кінці 1920-х років він, навпаки, не припускав, що революційні події 1917–1921 років повинні змусити його сучасників ставитися до гетьмана з більшим розумінням. Якщо більшість українських істориків за межами Радянського Союзу інтерпретували революцію як поразку народництва та лівої ідеології, обстоюючи необхідність підвищення дисципліни, поваги до влади й відданості національним, а не класовим інтересам, Грушевський залишався твердим у своїх народницьких переконаннях. До 1929 року, коли вже піднялась політична хвиля проти не-марксистів, до посилення атак на Грушевського і руйнування його добре розвинених історичних установ, Грушевський, можливо, відчував, що українські маси були його єдиною надією. Він не міг знати, що у 1932–1933 роках українське село, яке він розглядав як ядро нації, загине[2].

Перебуваючи в середині боротьби між історичними школами й політичними угрупованнями 1920-х років, Грушевський створив працю, де відобразив різні термінології та погляди цих зростаючих сил, але завжди залишався вірним своєму історичному баченню. Отже, він у своєму огляді докладно розглядав спроби об’єднати українські землі та забезпечити широку автономію або незалежність як позитивні моменти, хоча його заперечення того, що Хмельницький досяг у цьому процесі успіху, навряд чи задовольнило державників. Під час опису Хмельниччини він використовував багато поширених серед марксистів термінів, перш за все концепцію революції: вона з’явилася в його творах раніше, але саме тоді вона стала de rigueur в українській радянській історіографії. В описі Грушевським соціального конфлікту також використана термінологія марксистської класової боротьби[3]. Однак, марксистські прихильники Великої

  1. ↑ Грушевський Михайло. Богданові роковини // Літературно-науковий вісник. — 1907. — Т. 39. — Кн. 8–9. — С. 207–212.
  2. ↑ Про погляди Грушевського на необхідність роботи інтелігенції серед селянських мас див. його промову від 3 жовтня 1926 р. під час святкування його шістдесятиріччя (документ 52) у кн.: Михайло Грушевський між історією та політикою (1920–1930-ті роки) / Під ред. П. С. Соханя та ін. — Київ, 1997. — С. 72–77.
  3. ↑ Про погляд на Хмельниччину як на революцію див. роботу провідного українського історика-марксиста 1920-х років: Яворський Матвій. Нарис історії України: У 2 тт. — Аделаїда, 1986. — Т. 2. — С. 65–139. Про використання терміну та поняття «революція» із посиланням на Хмельниччину див. мої статті: War der Chmel'nyc'kyj-Aufstand eine Revolution? Eine Charakteristik der “grossen ukrainischen Revolte” und der Bildung des kosakischen Hetmanstaates // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. — 1995. — Jg.43. — no. 1 — S. 1–18, та Чи було повстання Богдана Хмельницького революцією? Зауваги до типології Хмельниччини // ПРОΣФΩNHMA. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-й річниці академіка Ярослава Ісаєвича (Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 5 / Під ред. Б. Якимовича та ін. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крипʼякевича НАН України, 1998. — С. 571–578.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/106&oldid=623455