Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/107

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Жовтневої революції[1] навряд чи могли бути задоволеними оцінкою Грушевським Хмельниччини як «найважнішої епохи в життю нашого народу — найбільшої революції, ним пережитої»[2]. Незважаючи на те, що Грушевський включав до своєї роботи визначення, інтереси та термінологію нового історичного оточення, він продовжував писати історію українського народу, пов’язану з історією простих людей та ґрунтовану на найширшому масиві джерел, які він міг зібрати.

Багато пізніших істориків не схвалювали суворі вироки гетьману та Хмельниччині, кинуті Грушевським у запалі полеміки з Липинським. Багато підкопувалось під його «Історію» для доведення звершень і досягнень гетьмана в українському політичному, культурному та національному житті за часів його правління. Однак всі історики повинні ретельно враховувати судження майстра української історіографії, який присвятив вивченню України середини сімнадцятого століття десятиліття й провів найбільш повне вивчення джерел тієї епохи.

На упривілейованих читати роботу Грушевського у 1930-х – 1980-х роках — аудиторії, яка не включала українську радянську читаючу публіку і навіть багатьох вчених в Україні, остання глава 9-го тому справляла, безсумнівно, неприємне враження. Хіба можна було найбільш повний з усіх коли-небудь написаних описів Хмельниччини закінчувати полемічною кодою? У той час, коли радянська пропагандистська машина продукували абсурдні карикатури на погляди двох великих українських істориків, чиї твори були офіційно заборонені, напад Грушевського на Липинського і державницьку школу міг видаватися непристойним.

Насправді ж, напередодні радянського наступу на українську історичну науку та запровадження похмурих догматів про те, що підходили радянській науці, Грушевський демонстрував свою незмінну здатність вступити в гарячу і навіть їдку дискусію, що велась вільно, з повним доступом до джерел та літератури. Він робив заяву про, що він вважав надзвичайно важливим для розвитку української історіографії. Не без надлишку емоційності, старий майстер захищав свою довго розроблювану історичну концепцію і висловлював своє глибоке розуміння ранньомодерної України.

  1. Про атаки марксистів на Грушевського, в т. ч. про використання ним термінів, див. рецензію: Ястребов Федір. Тому дев’ятого перша половина // Прапор марксизму. — 1930. — Ч. 1. — С. 133–148.
  2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1507; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 436.