книжок для приватної бібліотеки: Тобто, за вказаним Ільком Борщаком посиланням “віднайденого” ним документа немає. На жаль, це далеко не перший приклад фальсифікацій і маніпуляцій джерелами Борщаком.
1) Так, слідуючи точно за посиланнями Борщака, Орест Субтельний не зміг віднайти оригінал т. зв. “Виводу прав України”, угоди Мазепи з Карлом XII, яка нібито зберігалась в паперах Григора Орлика в Дентевілді.
2) Володимир Голобуцький і Збігнев Вуйцик спростували твердження Борщака про участь козаків в облозі Дюнкерка.
3) Ярослав Дашкевич в передмові до одного з перевидань Борщака повідомляв, що дослідники біографії Боплана (автора відомого “Опису України”) А.-Б. Пернал (Pernal A. B.) та Д.-Ф. Ессар (Essar D. F.) скаржились, що, йдучи за посиланнями Борщака, не знайшли ні листа Боплана 1665 р. до маршала Вобана, ні метрики сина Гійома (в Руані) з датою народження батька, ні міських реєстрів, в яких повинна була бути дата його смерті 6 грудня 1673 р. […]
Вже час всім звикнути, що посилатись на Борщака, є, м’яко кажучи, небезпечним»[1].
З вищесказаного стає очевидним, що важливою причиною відсутності критичного переосмислення історичної творчості І. Борщака в Україні є недоступність французьких джерел для істориків, що частково пояснюється відсутністю мовних компетенцій (погодьмося, що далеко не кожен історик України може працювати з французькими рукописами). Чи не першою спробою критичного підходу стала наша публікація стосовно концепції та способу пояснення Борщаком ставлення наполеонівської Франції до територій, на яких мешкали предки сучасних українців[2]. Не маючи наміру позбавити Борщака заслужених лаврів першовідкривача не однієї сотні документів, ми встановили (шляхом співставлення публікацій Борщака та цитованих ним документів з Національного Архіву, Архівів Історичної служби Міністерства оборони та Міністерства закордонних і європейських справ Франції) як безперечний факт, що Борщак довільно спотворював зміст згаданих документів, а також фальсифікував окремі свідчення. Щоб бути лаконічними, лише озвучимо ці висновки: Борщак зумисне приховував те, що карту українського козацтва в оточенні Наполеона послідовно та майстерно розігрували польські військові й політичні діячі, вони ж, а не віддане царю та православ’ю малоросійське дворянство, формулювали концепти козацької автономії у складі майбутньої Речі Посполитої. Окрім заміни польських авторів на знаних або «невідомих» французьких (як автора ідеї держави запорожців і татар «Наполеоніди» генерала Міхала Сокольниького та дипломата Алксандра-Моріса д’Отріва), Борщак вдався до трьох видів фальсифікації історичних джерел: 1) вилучення окремих слів або їхньої заміни іншими, у тому числі й етнонімів (козаки на українці) і топонімів («Польська Україна», «Російська Україна» на просто «Україна»), попри те, що останні є важливими кодами для реконструкції уявлень чужинців про малознані їм об’єкти; 2) дода-
- ↑ http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=7&t=12995
- ↑ Див.: Ададуров В. Народження одного історичного міту: Проблема Наполеон і Україна у висвітленні Ілька Борщака // Україна модерна. — Вип. 9. — К., Львів: Інститут історичних досліджень ЛНУ — «Критика», 2005. — С. 212–236.
