Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тальними свідченнями. Таке дослідження може підтвердити або спростувати ті висновки щодо методів історичного письменства І. Борщака, які ми зробили на основі аналізу його праці «Наполеон і Україна».

Декларуючи у вступі свій намір видобути з пітьми віків діяння Пилипа і Петра-Григорія Орликів, Борщак доводив, що гетьман і його син виходили з постулату за будь-яку ціну здобути політичну свободу для України. За концепцією Борщака, Орлики були уособленням політичного суверенітету України на еміграції, родиною її справжніх провідників, яка поклала всі свої помисли та дії на вівтар незалежності. Борщак переконував, що про подвижницькі старання Орликів добре знала вся Європа, провідні діячі якої засвідчували повагу Україні в особі її видатних представників. Після ж смерті батька син став на чолі змагань за Українську державу. Відтак Борщак намагався довести, що Петро-Григорій Орлик був значущою фігурою міжнародного масштабу, до думок якого пильно прислухалися посли, міністри, монархи, бо вся освічена Європа вважала своїм обов’язком допомогти «Україні, яка завжди прагнула до свободи»[1]. Нібито з молодим Орликом радився французький посол у Варшаві маркіз АнтуанФелікс де Монті, який 28 жовтня 1729 р. представив його польським магнатам Потоцьким (не зрозуміло для чого, оскільки Орлик з 1726 р. був ад’ютантом воєводи Київського Юзефа Потоцького, майбутнього великого гетьмана коронного[2]), і за згодою товариства відрядив його до французьких міністрів з запропонованим Орликом планом визволити за посередництвом французької дипломатії його батька, якого інтернували турки у Салоніках[3].

Ознайомлення з французьким дипломатичним листуванням, на яке посилається Борщак, показує, що ідея шукати допомоги у Франції справді належала Орликам[4]. Однак, ініціатива відрядити сина гетьмана до Франції вийшла від трьох річпосполитських магнатів, а саме — примаса Теодора Анджея Потоцького, воєводи Київського Юзефа Потоцького та придворного коронного маршалка Стефана Потоцького[5], і скерували вони його не до Версальського двору, а до екзильного короля Польщі Станіслава Лещинського, який на почесних правах тестя Людовіка XV мешкав у королівському замку Шамбор. З депеші Монті видно, що про існування Орлика-сина той дізнався з меморандуму шведського посла генерала Цюлліха щойно тоді, коли посланець уже відбув у Францію. Тож

  1. ↑ Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. — С. 34.
  2. ↑ Пор. автобіографічну оповідь Орлика: «[…] Je suis entré 1726 dans les troupes de la République de Pologne en qualité d’aide de camp général du grand général de la Couronne, qui me donnait le grade de Lieutenant colonel dans l’armée». (Archives du Ministère des affaires étrangères (далі — AMAE), série «Correspondance politique» (далі — CP), sous-série «Pologne», vol. 227, fol. 501v–501r [Le comte d’Orlick au Roy. Exposé des services qu’il a rendu à la France. Grâces qu’il demande. Novembre 1743].
  3. ↑ Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. — С. 23–24.
  4. ↑ AMAE, CP, sous-série «Pologne», vol. 184, fol. 263v–264v [Pro memoria de Züllich, Varsovie, vers le 7 novembre 1729].
  5. ↑ Зауважимо принагідно, що І. Борщак називає тільки двох перших з перелічених магнатів, плутаючи уряд придворного коронного маршалка з урядом великого гетьмана коронного, відтак вказує, що Ю. Потоцький був великим гетьманом коронним, насправді ж він стане ним щойно 1735 р. У 1729 р. цей уряд був вакантним.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/115&oldid=662209