Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/120

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Перед моїм від'їздом в цю країну мені було наказано написати найбільш прислужливим польським панам, щоб повідомити їм про моє призначення»[1].

У цей період Петро-Григорій напрочуд подібний до оспіваного комедіографом Карло Гольдоні характерного персонажа XVIII ст. — Труфальдіно, слуги двох панів: Орлик отримує накази і від Лещинського, і від французьких міністрів, які модифікують накази короля Польщі. Більша, як видається Станіславові, уважність Орлика до інструкцій французьких урядовців, викликає його роздратування та підозру, що Орлик прагне забути про свою роль слуги та цілком перейти на службу до більш престижного господаря[2]. Однак насправді Петро-Григорій був виразно обтяжений дорученням французьких урядовців відігравати роль інформатора при послові у Відні, який тримав у своїх руках всі нитки переговорів щодо умов зречення Станіславом Лещинським польського престолу, відтак він постійно наголошував перед французьким дипломатом на послідовному обстоюванні інтересів Станіслава і конфедератів, які його підтримували, та прагнув повернутися до свого господаря[3].

Все своє життя Орлик належав до особистого двору Станіслава Лещинського, який 1737 р. став герцогом Лотаринзьким, зберігши за собою, за умовами Віденського миру, пожиттєвий титул короля Польщі. Хоча, мабуть, він був тим придворним, який чи не найбільше нехтував своїм обов'язком фактичної присутності у Люневіллі[4]. Змінити ж остаточно свій фактичний статус на цій соціальній шахівниці було насправді понад можливості Орлика, адже Станіслав був його безпосереднім сюзереном, а ще важливіше — близьким родичем короля Франції. Тож Петро-Григорій міг спробувати зробити це фактично, зберігаючи формальний зв'язок з Лещинським і балансуючи між двома королями в бік потужнішого, тобто короля Людовіка. Так чи інакше, Орлик до кінця життя

  1. Пор.: «J'ai y eût l'honneur de Vous écrire le jour de mon départ de la Cour, qui était le 11 du mois passé, en Vous mandant qu'ayant communiqué aux ministres l'idée que S[a] M[ajesté] le Roy de Pologne avait en me renvoyant en France, et ses désirs que je sais employé dans ce pays-ci. Les ministres les ont approuvé sur le champ, avant mon départ ils ont m'ordonné d'écrire aux seigneurs Polonais les plus affidés pour leurs communiquer ma destination». (AMAE, CP, sous-série «Autriche», vol. 186, fol. 23r–24v [Expédition de Orlick à Fleury, Vienne, le 4 février 1736]).
  2. У листі до свого офіційного представника при Версальському дворі графа Жака Гюлена від 25 липня 1737 р. Станіслав писав про норов Орлика: «[…] Він відзвичаївся говорити про [свою] посвяту […]. Щодо посвяти з боку його особи, то це не я запросив його у Францію. Він прибув з проектами забезпечити мене сотнею тисяч козаків. Я його підтримав так добре при [французькому] дворі, що він відчув себе фаворитом до такого ступеня, що спробував вийти з-під моєї протекції. Після опали пана Шовлена, з якою він почув себе зайвим у міністерстві [закордонних справ], він знову її домагається. Чи він уважає за ніщо доброчинність, яку йому робить Король [Людовік]? Чи робить він це з любові до нього чи до мене? Я дарую йому пенсіон, не вимагаючи від нього жодної служби […]». (Lettres inédites du roi Stanislas, duc de Lorraine et de Bar, à Jacques Hulin, son ministre en cour de France (1733–1766) / Par P. Boyé // Mémoires de l'Académie de Stanislas. Nancy, 1919–1920. 6e série. T. 17. — P. 66–67.
  3. AMAE, CP, sous-série «Autriche», vol. 186, fol. 29v [Copie de l'expédition d'Orlick au Roy Stanislas, Vienne, le 8 février 1736].
  4. Boyé P. La cour polonaise de Lunéville (1736–1766). Nancy: Berger-Levrault, 1926. — 219 p.