Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/126

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

І. Дмитришин загалом вірно вказує на типовість вищезгаданого проекту для манери тогочасного шляхетського авантюриста привертати увагу іноземних покровителів до своєї персони (майже одночасно шляхтич Вєшковський пропонував урядові Франції набрати у Речі Посполитій тридцять тисяч козаків)[1]. Прикметно, що у меморандумах «сина шефа козацької Нації» (як сам себе називає Орлик[2], а не як про нього думають, за твердженням Борщака[3], французькі урядовці) щодо створення під егідою Франції антимосковських коаліцій, козацтву відводилося вже ледве кілька рядків порівняно з центральною тематикою самої польської шляхти, Швеції, Туреччини, Криму, при чому ця роль видається третьорядною. Складається враження, що у 1740-х рр. Петро-Григорій майже забув своє козацьке походження і мислив як добрий патріот Речі Посполитої[4].

Щодо твердження І. Борщака про те, що Орлик буцімто рвався на Гетьманщину і таки поїхав туди 18 серпня 1734 р. з таємною місією для встановлення контактів з козацькими старшинами, які, словами Борщака (не підтвердженими, втім, жодним посиланням), «пам’ять його батька досі шанують і що ціла Україна повстане проти москалів, як тільки він опиниться біля кордонів України»[5], то ані напрочуд докладні документи французької дипломатії, які дозволяють реконструювати буквально кожен крок Орлика, ані листи самого Петра-Григорія, не містять ані найменшого натяку щодо цього. Невідповідність між оповіддю Борщака та змістом джерел зауважила й ретельна дослідниця французьких архівів І. Дмитришин, яка, жодним словом не згадуючи про поїздку Орлика в Гетьманщину, вказує, що 2 вересня 1734 р. останній за попередньою згодою французького посла у Стамбулі прибув у Хотин, де зустрівся з польськими шляхтичами, наляканими успіхами російських військ на території Речі Посполитої та розчарованими непевною ситуацією короля Станіслава[6]. Якби Петро-Григорій покидав підконтрольну Оттоманській Порті територію, посол-

  1. Ibid. P. 334.
  2. AMAE, MD, sous-série «Pologne», vol. 2, fol. 221v [Mémoire pour M[onseigne]ur Puysieulx, ministre et secrétaire d’Etat des affaires étrangères, 1746].
  3. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. — С. 32.
  4. Ці меморандуми датовано 1742, 1746 і 1749 рр.: AMAE, MD, sous-série «Pologne», vol. 2, fol. 204v–213r; 221v–228r; 258v–263v [Mémoire présenté au Ministre de France par le Comte d’Orlick concernant l’utilité d’engager la Porte et la Pologne dans la guerre contre la Russie, le 5 avril 1742; Mémoire pour M[onseigne]ur Puysieulx, ministre et secrétaire d’Etat des affaires étrangères, 1746; Pologne: Mémoire par le Comte d’Orlick, 1749]. Правдоподібно саме через цей, «неукраїнський», зміст меморандумів Орлика-молодшого зазнав невдачі оголошуваний ще 2005 р. видавничий проект колишнього голови союзу Українців у Франції Жака Шевченка, який хотів перекласти і опублікувати не пізніше 2007 р. мемуари Петра-Григорія з Архіву МЗС Франції (три документи загальним обсягом 51 аркуш, що відповідає загальному обсягові вищевказаних меморандумів). (Див.: Міфи і правда про Григорія Орлика // http://www.vox.com.ua/data/2005/08/25/mif-i-pravda-pro-grafa-grygoriya-orlyka.phtml[/HIDE]). При розшифровці цих документів мабуть з’ясувалося, що це не спогади, а меморандуми до уряду Франції, в яких з 50-ти аркушів тексту тільки 2 присвячено козакам.
  5. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. — С. 112.
  6. Dmytrychyn I. Grégoire Orlik. — P. 195.