Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

донькою в родині, а мала двох братів. Александр (1712–1780) став абатом монастиря Сен-Шан де Ліг і каноніком катедри в Орлеані, Жозеф-Франсуа (1720–1757) успадкував титул маркіза та замок Дентевіль[1]. Тож Луїза-Гелена була безмаєтною нареченою, відтак їй довго не могли підібрати партію: на момент шлюбу з Орликом їй виповнилося 39 років[2]. Правдоподібно Орлик одружився не на маєтку чи версальських зв’язках (Дентевілі належали до провінційного дворянства), а на самому факті приналежності до французької шляхетської родини. Так довго Орлик зволікав з одруженням ще й тому, що не мав достатнього джерела прибутків, що було у Франції правилом доброго тону для шляхтичів[3]. Вступає він у матримоніальні відносини саме в той момент, коли стає полковником і починає отримувати платню — 560 ліврів на місяць (6720 в рік)[4], яка додалася до щорічної оплати звання капітана у 1360 ліврів, королівської пенсії у 3000 ліврів[5] та, правдоподібно, встановленої Станіславом Лещинським щорічної пенсії у 2 тисячі ліврів[6]. Джерелом утримання родини Орликів були не

  1. Aubert de la Chenaye-Desbois F. Dictionnaire de la noblesse. T. 3. — Paris: Berger-Levrault, 1980. — P. 894. Те, що брат нареченої Орлика був каноніком Орлеанського кафедрального собору, а також факт відкладення шлюбного контракту у Архіві департаменту Луаре (Орлеан), є свідченнями на користь того, що шлюб таки мав місце 1748 р. в Орлеані, а не у Версалі, і навряд чи на ньому були присутні, як стверджує Борщак, Людовік XV і Вольтер. Зрештою, на доказ своєї гіпотези Борщак цитує саме шлюбний контракт, скоріше примірник його власників з приватного архіву Дентевілів, другий примірник знаходився в Архіві департаменту Луаре, де згорів під час Другої світової війни (відповідь дирекції згаданого Архіву від 24 травня 2012 р. на наш запит в особистому архіві автора цієї статті). Але шапка контракту з датою 2 серпня 1748 р. й інтитуляціями збереглася назавжди у каталозі фондів 1881 р. авторства архівіста Жюля Дуанеля. І. Дмитришин повторює версію І. Борщака без посилання на документ, стверджуючи, що 3 грудня 1747 р. на вінчанні були присутні і дофін, і старші доньки короля, і військовий міністр маркіз д’Аржансон, і морський міністр Морепа, і міністр закордонних справ Пюїзійо, і президент Паризького парламенту Мопу, генеральний контролер фінансів Машо, і фаворитка короля маркіза де Помпадур. (Dmytrychyn I. Grégoire Orlik. — P. 266). Це виглядає як ще один колоритний мазок у міфічний образ Орлика.
  2. Запис нотаріуса Луї Буассо фіксує дату народження Луїзи-Гелени Дентевіль 29 січня 1709 р.; наступного дня її було охрещено у паризькому соборі Сен-Сюльпіс: AN, Etat de notaires de Paris, étude LXXIII.
  3. Див. уривок з записок адвоката з Анже П’єра Одуї (XVII ст.) // Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія XX століття. — Львів: Вид-во Класика, 2001. — С. 95.
  4. «L’Etat major dudit régiment sera composé et payé, à savoir, au sieur Comte Orlick, tant en sa qualité du Colonel, que pour l’entretien de son état major et prévôté, cinq cent soixante livres par mois […]». (SHD, DAT, série Ya, carton 393, cahier Royal-Pologne [Ordonnance du Roy portant création d’un régiment d’infanterie allemande, sous le titre de Royal-Pologne du 25 novembre 1747 de par le Roy]).
  5. SHD, DAT, série 3Yв, carton 931, cahier d’Orlick (Pierre-Grégoire d’Orlick de La Ziska, C[om]te, Maréchal de camp le 10 mai 1748, Lieutenant général le 21 avril 1759), fol. 35v [On propose au Roy d’accorder une Pension sur le Trésor Royal pour Mad[am]e la Com[tes]se d’Orlick, dont le mary, Lieutenant Général et Colonel du Rég[imen]t R[oya]l Pologne vient de mourir, décembre 1759; [décision du Roy] — bon 2000].
  6. Пор. лист Станіслава з 11 квітня 1737 р.: «[…] Je vous prie de dire […] à Orlik, que je le fait exempte de mes gardes du corps, à condition qu’il vienne sur-le-champ exercer sa charge et qu’il cesse de faire le petit ministre […]». (Lettres inédites du roi Stanislas, duc de Lorraine et de Bar, a Jacques Hulin, son ministre en cour de France (1733–1766) / Par P. Boyé // Mémoires de l’Académie de Stanislas (Nancy). 1919–1920. 6e série. T. 17. — P. 59–60)