сучасних досліджень[1], як і постать його очільника Аркадія Животка. Але ж комплектування установи безпосередньо залежало від світоглядних засад, освітньої підготовки, досвіду громадсько-політичного життя. Тому дослідження фокусується (з різним ступенем поглибленості) на трьох складових: постаті Аркадія Животка, діяльності Українського історичного кабінету і Празького архіву.
Аркадій Животко — громадський та політичний діяч, педагог, публіцист, дослідник історії української преси, книгознавець, бібліотекар, архівіст. Його життя повторило долю багатьох представників української еліти, які займали активну громадянську позицію на початку ХХ ст., вносячи свою частку до національного відродження України, апогеєм чого виявились Визвольні змагання 1917–1921 рр. Подібно до інших громадських, культурних, політичних діячів та науковців він був змушений залишити батьківщину та провести решту життя на еміграції, продовжуючи відстоювати свої політичні переконання та працюючи на благо української науки, культури, освіти і громади загалом.
Можна виділити такі два етапи життєвого шляху: доеміграційний та еміграційний. Доеміграційний етап складається з двох періодів: до 1917 р.; 1917– 1922. Еміграційний етап охоплює 1923–1930; 1930–1948 рр.
Розглянемо доеміграційний етап його життя, адже саме тоді відбулось формування світогляду цього діяча, його моральних, професійних, політичних засад, які органічно випливали з того українського середовища, яке його живило.
А. Животко ще під час навчання у Санкт-Петербурзі у 1912–1917 рр. зацікавився питаннями дошкільного виховання — працював у товаристві дошкільного виховання, а у 1916–1917 рр. був викладачем і вихователем у Царськосельській змішаній гімназії Левицької. Ведучи активне громадське життя, з 1908 по 1917 р. А. Животко був також пов’язаний з українською громадою на батьківщині. Вів активну роботу з організації і керування нелегальними українськими просвітницькими гуртками на Вороніжчині. Цю діяльність А. Животко продовжував і після початку Української революції 1917 р., будучи головою низки інституцій (Української повітової ради Острогозького повіту на Вороніжчині, Острогозького Товариства «Просвіта», Острогозької село-спілки) і кандидатом до Всеросійських Установчих зборів по українських списках по Вороніжчині.
У 1917–1918 рр. він був членом Української Центральної Ради та її крайовим інструктором на Вороніжчині[2].
У 1918 р. він був членом комітету Село-спілка Роменського повіту Полтавщини та інструктором ЦР Роменського повіту на Полтавщині[3]. А. Животко приймав участь у ІІ Всеукраїнському селянському з’їзді, який проходив у Києві у
- ↑ Животко А. Десять років Українського історичного кабінету (1930–1940) / За ред. Д. Я. Прокеша. — Прага: Мін-во внутріш. справ у Празі, 1940. — 70 с. (Репринт: NewYork: NormanRossPublishing, 1994); Палієнко М. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). — К.: Темпора, 2008. — С. 137–173; Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві. Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — К.: ДЦЗД НАФ, 2005. — С. 1–63.
- ↑ Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВО України), ф. 3560, оп. 1, спр. 57, арк. 1–3зв.
- ↑ Там само, арк. 3зв.
