Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/136

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

А. Животка та багатьох інших діячів Української революції залишити Поділля. Судячи з кількаразового повтору у щоденнику («Мене ж доля перекинула за Збруч»[1]), цей відступ з рідної землі був надзвичайно болючим для нього. І дійсно, наступні два роки він працював на українській землі, але в польській державі: член ради Культурно-освітнього товариства в Ченстохові; керівник дитячого садку при товаристві «Просвіта» у Кременці на Волині; голова секції дошкільного і позашкільного виховання дітей Товариства «Просвіта» у Кременці та секретар Ради товариства[2]. Варто зазначити, що і тут наукова література містить неточність, подаючи відомості, що після 1919 р. А. Животко проживав у м. Кременці на Волині[3].

Аркадій Животко залишив спогади про події Української революції та його участі в них. Автор називає їх щоденниками, але вони не є такими за формальними ознаками, бо були написані 10 років після описаних подій. Також він фіксував складні будні еміграційного життя (обсяг архівної справи, в яку зафондовані спогади — 505 аркушів)[4].

Так, Аркадій Животко не залишив свідчень про події «високого рівня» — про відносини з іншими державами; про прийняття рішень, які визначили долю існування українських урядів протягом 1917–1921 рр. Але його спогади дають можливість зануритись в атмосферу щоденної праці в невеликих містечках з розбудови української самостійної держави — держави, діти якої будуть любити твори українських письменників, грати в українські забавки, знати та любити українську історію, і, ставши дорослими, продовжуватимуть працювати на благо української державності — так, як це робили діячі періоду Української революції. Однак ці намагання були перервані на сімдесят років. І зараз ми знову перебуваємо на тому ж відтинку шляху, який проходив Аркадій Животко та його покоління, залишивши нам спогади про свою подвижницьку працю.

З 1923 р. розпочався еміграційний етап в житті А. Животка — в ЧСР, а з 1945 — у Німеччині, де він викладав історію української преси в Українському техніко-господарському інституті в Мюнхені[5], де і помер у 1948 р.

Слід окреслити еміграційний етап — яким чином його світоглядні засади вплинули на подальше зріле життя цього громадсько-політичного діяча. Він викладав на кафедрі педагогіки Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі у 1925 рр.[6]. Потім працював в Українському національному музеї-архіві (УНМА) при Українському інституті громадознавства у Празі.

А. Животко був членом багатьох еміграційних організацій: Товариства українських письменників і журналістів[7], Товариства охорони українських історич-

  1. ЦДАВО України, ф. 3560, оп. 1, спр. 58, ч. 4, арк. 481.
  2. Там само, спр. 57, арк. 3–3зв., арк. 7.
  3. Українська політична еміграція 1919–1945: Документи і матеріали. — К.: Парламентське видавництво, 2008. — С. 843.
  4. ЦДАВО України, ф. 3560, оп. 1, спр. 58, 505 арк.
  5. Животко А. Історія української преси. — С. 313.
  6. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Частина перша. — 2-ге вид. — Львів; Кент; Острог, 2008. — С. 175.
  7. Українська політична еміграція 1919 — 1945: документи і матеріали. — С. 843.