Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

них пам’яток за кордоном[1], Українського громадського видавничого фонду та Українського всепрофесійного союзу робітників[2].

Активним була і його літературно-журналістська діяльність. Він друкувався у багатьох карпато-українських (передусім педагогічних) виданнях, львівських, празьких. Є збірка його поезій «Пелюстки»[3]. Його науковий та творчий доробок значний — це близько 20 друкованих праць, не рахуючи публікацій у періодичних виданнях. Всі вони датуються вже еміграційним періодом — з середини 1920-х рр. Тематика робіт: краєзнавча, педагогічна, книгознавча, політична. Найзначнішим доробком вважається дослідження української преси[4] та історія і опис фондів УІК[5].

Свідченням його свідомої громадянської позиції є такий документ. У жовтні 1939 р., згідно з урядовим наказом про реєстрацію іноземців, А. Животко подав анкети на право перебування в країні. В них він зазначив «останнє державне підданство Української республіки в 1918–1921 рр., а потім перебування за кордоном як УКРАЇНСЬКОГО [так в тексті. — Т. Б.] емігранта». Але урядовці відмовились видавати йому довідку як українському емігранту, написавши «Rus[ký] emigrant» (слід відзначити двозначність перекладу прикметника, який перекладається як руський, так і російський). А. Животко протестував, стверджуючи, що він не згодний із «записаним підданством та національністю», просячи Український комітет вжити заходів «в охороні прав українського емігранта, яким я є в дійсності»[6]. Саме така національна самоідентифікація Аркадія Животка, сотень інших діячів уможливила діяльність установ, які акумулювали архівні, бібліотечні та музейні зібрання у міжвоєнний період у ЧСР, а пізніше — в інших країнах, де знайшли другу батьківщину українські емігранти, витворивши таким чином джерельну базу української історії другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.

Так активна участь в українському національному русі на початку ХХ ст. призвела до становлення людини, яка самовіддано працювала у політичній, педагогічній, науковій, літературній сферах в Україні, а за неможливості працювати на батьківщині — продовживши свою діяльність в еміграції, очоливши архівну установу української еміграції та зберігши для нас не викривлену більшовицькими ідеологічними настановами історію. А його наукова спадщина повертається до України — дослідження А. Животка 1930-х рр. про історію української преси було перевидано у Києві у 1999 р. із грифом «навчальний посібник для студентів факультетів журналістики вищих навчальних закладів освіти».

 
  1. ↑ Палієнко М. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). — С. 151–152.
  2. ↑ ЦДАВО України, ф. 3560, оп. 1, спр. 61, арк. 22, 40, 70а.
  3. ↑ Габор В. Животко Аркадій // Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — С. 127–129.
  4. ↑ Животко А. Історія української преси / З передм. К. Косіва. — Мюнхен, 1989–1990. — 334 с.; Животко А. Історія української преси: Навч. посіб. для студ. ф-тів журналістики вищих навч. закладів / Упор. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с.
  5. ↑ Животко А. Десять років Українського історичного кабінету (1930–1940). — Прага, 1940. — 70 с.
  6. ↑ ЦДАВО України, ф. 3560, оп. 1, спр. 57, арк. 32.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/137&oldid=134909