Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


дяться в різних книгозбірнях та архівах Праги, як також на відповідне їхнє упорядкування», незабаром перейшовши до «складування оглядів преси, опрацьовання бібліографії української преси, збирання україніки та відомостів щодо архівно-документальних матеріалів і под[ібного]»[1]. Фактично йшлося про опрацювання концепту архівної україніки та про його науковий (бібліографічний) супровід. За півтора року діяльності (з середини 1930 р.) УІК було укладено: огляд преси та книг з українознавства у деяких бібліотеках, бібліографічний покажчик української преси у бібліотеках Праги та частково закордонних, огляд чехіки в українських періодичних виданнях. Також було розпочато роботу зі збирання україніки та оглядів преси сучасного життя українського народу в Україні та еміграції[2]. Такі напрями роботи та очевидні здобутки фактично стали складовими архівної україніки — програми, що повноцінно розгорнулася в Україні лише від початку 1990-х рр.

Діяльності Кабінету зашкодила офіційна радянська політика з розшуку ворогів народу — навесні 1945 р. УІК припинив роботу. 30 серпня 1945 р. було підписано акт про нібито добровільне передавання колекцій УІК до УРСР.

Урочисте передавання документів відбулося 4 вересня 1945 р. як «дар Чехословацького уряду Українській РСР», хоча власне акт було підписано 30 серпня, а приймання архіву почалося ще 18 серпня[3].

В акті зазначено різні міри для виміру обсягу документів: документи відповідно до номерів інвентарних книг Кабінету та книги УНМА; негативи і позитиви фотодокументів УНМА; Українського робітничого університету, Українського Соціологічного інституту, Української закордонної партії соціалістівреволюціонерів (разом 19 коробок); Української селянської спілки, Української вільної спілки, організації «Українська хата», Української книгозбірні в Празі (разом 10 пакунків); Українського громадського комітету, Українського педагогічного інституту в Празі, Кубанського архіву, архіву Українського громадського видавничого фонду та діловодні документи УІК (обсяг не вказано)[4].

Показово, що при підписанні угоди були відсутніми представники рівня посольств / урядів країн. Очевидно, це було зроблено для того, щоб приховати політичну мету передавання архіву УІК для радянської сторони і надати цій події виключно «наукового» характеру.

Знайдено колекції УІК було архівною пошуковою групою, спеціально відрядженої до ЧСР, яка прибула у липні і складалася із заступника начальника Управління державними архівами (УДА) НКВС УРСР П. Павлюка, директора Центрального державного архіву кіно-фото-фонодокументів (ЦДАКФФД) УРСР Г. Пше-

  1. Животко А. Десять років Українського історичного кабінету (1930–1940). — С. 4.
  2. Там само.
  3. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 4, спр. 97, арк. 28; див. детальніше: Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві. Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 25.
  4. [Архівні джерела з історії переміщень та опрацювання ПА] / Упоряд. Т. Боряк] // Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві: повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 131–132.