Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/140

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ничного і начальника Архівного управління (АУ) Львівської області Г. Неклеси[1].

Ось як звітувався УДА НКВС УРСР про передачу архіву Кабінету: «Оперативная группа работников по возвращению документальных материалов из Чехословакии, возглавляемая заместителем начальника УГА НКВД УССР, через посредство Советского посольства добилась разрешения чехословацкого правительства о передаче в дар Украине так называемого Украинского архива в количестве одного вагона. Последний прибыл в г. Киев»[2].

Про небажання чехословацької сторони передавати архів УІК повністю свідчить лист від 22 серпня 1945 р. від уряду ЧСР до посла СРСР В. Зоріна про те, що матеріали, які безперечно є власністю «Чехословацького державного архіву», а відтак — і УІК, можуть бути передані «непосредственно», однак матеріали, «являющиеся его депозитумом, — до выяснения юридических для этого предпосылок»[3]. Виходячи з того, що весь архів УІК було передано вже за тиждень, радянська сторона все ж вжила рішучих заходів, аби схилити чехословацьку сторону до передавання всього архіву Кабінету.

Варто відзначити порушення всіх можливих умов при передачі архіву УІК. По перше, за характером збірок та їх антикомуністичною спрямованістю було зрозуміло, що ці збірки є несумісними з офіційною світоглядною доктриною УРСР і відтак не можуть зберігатись у відкритому доступі (що і засвідчила подальша доля сегментів Празького архіву). По-друге, порушувались права осіб, які здавали свої зібрання на зберігання. Нарешті, не було виконано вимоги чехословацької сторони: надати фотокопії переданих документів і зберігати колекції в архіві у Києві як цілісну колекцію[4]. А однією з умов передачі УІК до УРСР була письмова згода радянського посла В. Зоріна про дотримання радянською стороною всіх зобов’язань МВС Чехословаччини перед депозитерами і про те, що всі претензії приватних осіб, пов’язаних з депозитами, будуть спрямовуватися для розгляду радянською стороною. Зрозуміло, жодних претензій висунуто не було.

Переміщення колекцій УІК до УРСР змінило статус, обсяг та наповнення колекцій УІК: воно поклало початок виникненню Празького архіву, формування якого триває фактично і досі, завдяки передаванню документів, дотичних до ПА і які потенційно могли до нього входити.

Отже, перейдемо до аналізу Празького архіву та його феномену. ПА є багаторівневим об’єктом, пов’язаним з архівною українікою, аналіз якого складається

  1. Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві. Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 24.
  2. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 4, спр. 104, арк. 5.
  3. [Архівні джерела з історії переміщень та опрацювання ПА] / Упоряд. Т. Боряк] // Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві: повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 126.
  4. Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві. Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 29–30.